Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма 📚 - Українською

Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма" автора Наталія Володимирівна Сняданко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 149
Перейти на сторінку:
і попливли, наближаючись до берега. Та раптом один із човнів почав різко набирати воду, а звідкись залунали схожі на постріли звуки. Здивований архікнязь озирнувся раз і вдруге, та нікого й нічого на скелях не помітив. Дами виставили на лавки промоклі ноги в елегантних шовкових черевичках. Веслярі й далі щосили гребли, щоб устигнути до берега ще до того, як човен почне тонути. У човні, де сиділи три архікнязеві доньки, кілька хвилин панувала тривожна атмосфера, сам Карл-Штефан теж виглядав неспокійним і уважно вдивлявся у берег, міркуючи, чи вдасться добратися до нього вплав. Але зненацька на його обличчі з’явилася усмішка. А човен, наче за командою, перестав набирати воду, затихли й підозрілі звуки. Згодом Карл-Штефан пояснив цю таємницю дуже просто: човен занадто довго простояв на спеці, через що дошки зсохлись і крізь щілини натекло води більше, ніж зазвичай, а коли пересохла деревина намокла, то почала скрипіти, видаючи схожі на постріли звуки.

Далі подорож тривала без неприємних пригод, якщо не зважати на прискіпливість італійської поліції, яка мало не в кожному портовому місті перевіряла паспорти пасажирів, котрі подорожували інкогніто. В одному з міст — здається, воно називалося Барі — архікнязь уподобав невеличку чорну козу і вирішив її придбати. Віллі пригадував, як вони з Лео, двоє наймолодших дітей, намагалися переконати архікнязя відмовитися від покупки, але той лише сміявся: мовляв, нормальні діти завжди випрошують у батьків домашніх тварин, а в нього все навпаки. Та Віллі й Лео мали рацію, бо подальша подорож принесла купу проблем: їм постійно доводилося шукати траву для кози, тварина не мала місця на яхті, було нікому її пильнувати, а в кожному порту, коли їх перевіряли, доводилося платити чималий податок за перевезення тварини з країни до країни. До того ж коза, здається, принесла на борт якусь дивну інфекцію, бо протягом чотирьох наступних днів усі пасажири за винятком архікнязя, котрого ніколи не брали ніякі болячки, пролежали з болями в животі та з гарячкою.

Коли повернулися нарешті на Лошинь і випустили козу на берег, усі пережили неймовірне полегшення.

Під кінець сезону вони відвідали на «Ватурусі» Венецію. Віллі дуже любив Венецію, та цю поїздку чомусь запам’ятав найбільше. Рано-вранці, приблизно о п’ятій, яхта зайшла у ще прохолодну березневу воду Великого каналу. Під час відвідин Венеції Карл-Штефан завжди винаймав дві гондоли, щоразу з тими самими гондольєрами, й вони день і ніч чергували біля «Ватуруса», готові у разі потреби відвезти будь-кого з пасажирів яхти куди скажуть. Віллі мріяв пожити в одному з палацо, та родичі лише ходили в гості до знайомих аристократів. Раз чи два Віллі дозволили залишитися переночувати, проте жили завжди на «Ватурусі». Там само відбувалися й урочисті прийоми. Віллі пригадував, що з ними тоді був архікнязь Отто, який зі самісінького ранку ходив із пляшкою «Просеко» і влаштовував п’яні дебоші протягом трьох днів, а потому Марії-Терезії це набридло і вона відіслала Отто до Відня. Та їхні ночі після того не стали спокійнішими, бо гондольєри біля яхти продовжували невтомно співати серенади, не знаючи, що Отто, який замовляв і щедро оплачував цей спів, уже поїхав.

Та поїздка була завершальною в тривалому літньому круїзі на яхті, тож Марія-Терезія попросила чоловіка, щоби вони ще трохи залишились у Венеції. Усі провели чудові три тижні, щодня купаючись на пляжі в Лідо разом із іншими відпочивальниками. Віллі добре пам’ятав дерев’яні купальні та простору терасу, на якій уже зі самого ранку грав чудовий військовий оркестр.

Прощальної ночі, перед від’їздом із Венеції, Карл-Штефан і ціла родина катались у «своїх» гондолах нічними каналами. Вільгельм часто згадував ту поїздку як одне з найяскравіших вражень свого дитинства.

### 1990

Коли Гриць познайомився з Галиною, він уже був модним персонажем богемної тусовки, яка тоді щодня збиралась у кав’ярні на вулиці Вірменській. У «Вірменці» треба було брати каву, заварену по-турецьки, і виходити з нею надвір, ставити горнятко на широкий парапет низького вікна і спілкуватися. Згодом частина тусовки, переважно російськомовна, тут і залишилась, а решта, передовсім українськомовні літератори та журналісти, перебралася далі — до кав’ярні «Червона калина» на Чайковського, потому — до проїзду Крива Липа. Гриць тусувався серед богеми як «просунутий бізнесмен», хоча насправді на той момент жодного бізнесу, крім принагідного перевезення контрабанди з Польщі, він не мав. Часом допомагав батькові, й той чесно оплачував синову працю. Але на ті небагаті часи того вистачало, щоби робити враження фінансово забезпеченого.

Легенда, яку розповідали про нього у Кривій Липі — ймовірно, з його власної «подачі» — була приблизно така. Батько — іноземець, мати обіймає серйозну посаду в Києві, сам Гриць навчається заочно в кількох ВНЗ одночасно і має власний потужний бізнес. У Криву Липу ходить, бо шукає проект, який можна було би проспонсорувати. Така легенда дозволила Грицеві стати своїм відразу в декількох середовищах: художники охоче водили його до своїх майстерень, пропонували купити картини, а потому радісно погоджувалися «посидіти». Гриць «ставив» кілька пляшок модного тоді лікеру «Амарето» (був чувак, котрий продавав йому лікер за оптовими цінами чи в обмін на інший товар), і так він став загальним улюбленцем. Літератори приводили його як свого на різні фуршети і дарували книги з автографами. Журналісти і молоді політики водили на вечері, де обговорювали заснування нових ЗМІ чи політичних проектів.

Насправді на той момент Гриць не мав змоги фінансувати жоден із таких проектів, але інтуїтивно він почував, що рухається у правильному напрямку та що здобути фінанси — то лише справа часу і щасливої нагоди.

### 1906
1 ... 47 48 49 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"