Читати книгу - "Чужий"

— Якщо воно піде цим шляхом, то ось де вийде, — відзначив Паркер. Ламберт кивнула, підійшла до мікрофона телефона внутрішнього зв’язку і доповіла, що вони на місці.

На продуктовому складі Даллас уважно прослухав повідомлення капітан і Ріплі. Капітан дещо запитав, підтвердив відповіді й роз’єднався. Еш подав йому свій вогнемет. Даллас налаштував форсунку і зробив кілька швидких коротких пострілів.

— Досі працює. Паркер набагато кращий прикладний інженер, аніж думає, — він помітив вираз на обличчі в Еша. — Щось не так?

— Ти прийняв рішення. Я не маю права щось говорити про це.

— Ти науковий співробітник, тож маєш.

— Це не пов’язано з наукою.

— У нас мало часу, говори.

Еш подивився на капітана з непідробною цікавістю.

— Чому саме ти? Чому ти не послав Ріплі? Вона хотіла й вона б упоралася.

— Я не міг нікого послати. Мені треба йти самому, — відповів Даллас, перевіряючи рівень рідини у вогнеметі. — І початково треба було не шукати когось, окрім себе. Це мій обов’язок. Я дозволив Кейнові спуститися в шахту на кораблі прибульців. Тепер моя черга. Я й так змусив багатьох ризикувати, хоча сам був у безпеці. Тепер настав мій час.

— Ти капітан, — заперечив Еш. — Настав час бути практичним, а не геройствувати. Ти все правильно зробив, пославши Кейна. Чому зараз робити інакше?

Даллас вишкірився. Рідко коли Еш суперечив сам собі.

— Не тобі говорити про дотримання процедури. Це ж ти відкрив шлюз і впустив нас на корабель, пам’ятаєш?

Науковець не відповів.

— Тому не треба мене вчити, що правильно, а що ні.

— Якщо ми втратимо тебе, то всім стане важче, особливо зараз.

— Ти щойно стверджував, що Ріплі впоралася б. Я згоден. Вона друга людина після командира. Якщо я не повернуся, то вона зможе робити все те, що й я.

— Не згоден.

Вони гаяли час, не кажучи про те, що Чужий вже добре відірвався від них. Далласу набридло сперечатись.

— Годі! Я прийняв рішення і не зміню його, — капітан повернувся і став правою ногою до шахти. Потім він просунув вогнемет уперед, переконавшись, що той не посунеться униз поверхнею шахти.

— Рухатися навприсядки не вийде, — пробурчав Даллас, зазираючи в шахту. — Мало місця, — він прибрав ногу. — Доведеться повзти.

Він пригнув голову і проліз у діру.

У шахті було менше місця, ніж Даллас сподівався. Він не міг уявити, як така велика істота (якщо вірити описам Паркера та Ріплі) могла пролазити в такий вузесенький тунель. Але вперед! Даллас сподівався, що шахта може й далі звужуватися. Можливо, тоді та тварюка, втікаючи в паніці, надійно застрягне. Тоді їх задача стане простішою.

— Як воно? — вигукнув Еш позаду.

— Так собі, — поділився враженнями Даллас. Його голос важкою луною відбивався від стін. Капітан із важкістю повз: — Ідеальний розмір для незручностей.

Даллас увімкнув ліхтарик і занепокоєно почав шукати ларингофон[17]. У світлі ліхтарика він побачив порожнечу шахти, яка тягнулася по прямій з невеликим нахилом униз. Він знав, що нахил буде збільшуватися і йому доведеться спуститися на цілий поверх, щоб наздогнати ту тварюку і викинути за шлюз на правому борті.

— Ріплі, Паркер, Ламберт… як мене чути? Я в шахті, готуюсь до спуску.

Внизу Ламберт відповіла:

— Чуємо тебе добре. Я спробую зловити твій сигнал, щойно ти з’явишся в діапазоні відстежувача.

Біля неї Паркер підняв вогнемет, уважно спостерігаючи за решіткою, що закривала вентиляційний отвір.

— Паркере, — наказав Даллас, — якщо воно спробує біля вас вилізти, заганяй його назад. Я гнатиму його вперед.

— Добре.

— Готова, — доповіла Ріплі. — Вентиляцію відкрили, чекаємо на гостей.

— Воно прийде, куди треба, — Даллас поповз, спостерігаючи за тунелем і тримаючи пальці напоготів на вогнеметі. Тут шахта була завширшки не більше метра. Він понатирав собі коліна і шкодував, що не одягнув ще один комбінезон. «Раніше треба було думати», — мислив він. Усе вже було готове, і Даллас не збирався повертатися.

— Як ти там? — у динаміку пролунав голос Еша.

— Нормально, — відповів він схвильованому науковцю. — Не турбуйся. Слідкуй за отвором. Раптом воно якось проскочило позаду.

Ось і перший поворот у шахті. Даллас силувався згадати точний план системи вентиляції, але схема залишилася в кают-компанії, а в голові крутилися лише нечіткі зображення. На кораблі вентиляції приділялося мало уваги. Даллас шкодував, що не витратив більше часу на вивчення її схеми, але зараз було вже пізно.

Попереду було ще декілька вузьких поворотів. Даллас зупинився, важко дихаючи і піднявши вогнемет. Не було жодних ознак, що за тими поворотами щось ховалося, але краще перестрахуватися. Даллас перевірив рівень палива. Вогнемет було повністю заправлено. «Непогано було б нагадати тій тварюці, що за нею женуться, можливо, це трішки підгонить її, так що не доведеться стикнутися з нею віч-на-віч», — подумав Даллас.

Капітан натиснув червону кнопку і вистрілив у тунель. Вогонь ревів у вузькій шахті, а його боляче обдало жаром. Він знову поліз уперед на ліктях, намагаючись не торкатися гарячої металевої поверхні незахищеними руками. Навіть цупка тканина пропускала тепло, але Даллас його не відчував. Він уважно дивився вперед в очікуванні якихось рухів чи запахів.

В апаратній Лабмерт уважно спостерігала за надійно зачиненим отвором. Вона потягнулася назад і клацнула вимикачем. Почулося гудіння, металева решітка відсунулася, і перед ними з’явилася дірка.

— Ти здуріла? — Паркер здивовано подивився на неї.

— Якщо та тварюка залишить головну шахту, то прийде сюди, — відповіла Ламберт. — Хай буде відчинено. За решіткою занадто темно. Я б хотіла бачити, коли щось з’явиться.

Паркер хотів заперечити, але подумав, що краще витратити енергію на те, щоб слідкувати за отвором. Неважливо, чи він буде відчинений, чи зачинений. До того ж Ламберт як штурман старша за нього за посадою.

Піт затікав Далласові в очі, докучаючи, як настирна комаха. Йому доводилося зупинятися, щоб витерти його. В очах пекло, і він погано бачив. Попереду нахил шахти різко йшов униз. Він очікував, що тут буде спуск, і той факт, що пам’ять не підвела його, трішки радував. Тепер треба регулювати швидкість спуску та не втратити рівновагу, окрім спостереження за шахтою.

Коли Даллас підповз до спуску, він вистрілив ще раз. Жодних криків, запаху підсмаженої плоті. Чужий досі далеко. Даллас уявив, як він сердито (чи злякано) повзе до