Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Крах Симона Петлюри 📚 - Українською

Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крах Симона Петлюри" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 119
Перейти на сторінку:
тоді злуки». За Чернецьким, саме Винниченко відіграв ключову роль у процесі, адже «за декілька днів перед своєю смертю» 1951 р. письмово підтвердив, що саме він «дав галичанам вказівки проголосити злуку з УНР».[244] Політична візія поляків

Погляди польських політичних кіл – і то тих, які діяли на території імперії Габсбургів, ы то тих, які діяли на території імперії Романових, були широко відомі, зрозумілі, послідовні і не змінювалися впродовж 135 років, тобто впродовж життя 4—5 поколінь. Вихідний пункт, на якому вони базувалися, був незаперечним історичним фактом: Польська Республіка була окупована Росією та Австро-Угорщиною, отже, йтися могло тільки про відновлення цієї держави в кордонах, які існували на момент окупації, тобто на 1772 р.

Ця позиція, безперечно, була правовою, консенсусною, послідовною, логічною, ясною та недвозначною. Така позиція в принципі не передбачала існування на якійсь частині окупованої Польської держави будь-якого іншого національного державного утворення – чи то українського, чи то єврейського, чи то німецького. Це стосувалося і Східної Галичини, яка перед окупацією була невід'ємною, інтегральною частиною Речі Посполитої.

Але, як це завжди буває в практичній політиці, різні люди бачили різні шляхи, які могли би привести їх до омріяної мети. Одна з таких концепцій передбачала, зокрема, відновлення автономії статусу Польського Королівства у складі Росії. Такий варіант прагнув реалізувати створений у серпні 1917 р. в Женеві представниками Польської народно-демократичної партії Польський Національний Комітет на чолі з Романом Дмовським. Цей Комітет навіть дістав був офіційне визнання з боку Антанти, оскільки його фундаментальна політична ідея не суперечила принципу «неподільності» одного з учасників коаліції переможців – Росії. Але практично таку концепцію реалізувати було неможливо з тієї простої причини, що російська політична думка «так і не доросла до визнання права польського народу на самостійне державницьке існування». Крім того, «принцип самовизначення народів», підтримуваний «тодішньою (російською. – Д. Я.) пропагандою, суперечив засадам “єдиної і неподільної Росії”, якими керувався (Тимчасовий. – Д. Я.) уряду політиці і практиці. <…> Незважаючи на проголошення незалежності Польщі, Тимчасовий уряд розраховував утримати майбутню польську державу у сфері власного впливу, не відмовляючись при цьому від претензій на гегемонію у Східній Європі»[245]. Крім того, повалення Тимчасового уряду, прихід до влади більшовиків та формальне визнання ними права польського народу на створення власної держави політично анулювали цю концепцію та її прихильників.

Поворотним моментом у справі відновлення польської державності стали:

– перемога Великої Британії, Франції та Сполучених Штатів у війні, що мало неодмінним наслідком принципові зміни територіального устрою Європи та створення, за необхідності, «санітарного кордону» проти нового режиму,

– події в Росії, які зруйнували щойно народжену демократичну республіку, мали наслідком створення держав та державних квазіутворень на периферії історичних московських земель,

– розпад імперії Габсбургів та утворення національних держав на території коронних земель Габсбургів.

У жовтні під тиском обставин, породжених військовою поразкою у війні та, відповідно, карколомним наростанням внутрішньополітичної напруженості в імперії, цісар Карл звернувся до підданих із закликом згуртуватися для захисту держави. Інструментом такого «захисту» повинні були стати так звані «національні комітети», які реально стали прототипами майбутніх національних виборних органів. Саме вони і добили агонізуючу державу Габсбургів: замість сприяти стабілізації ситуації, вони пішли шляхом створення національних державних утворень. Хистку «правову» підставу для цього створив відомий проект майбутньої мирової угоди, підготовлений та оприлюднений Президентом США Вудро Вільсоном. 11-й пункт проекту прямо говорив, що угода між переможцями та переможеними у війні повинна передбачити «якнайширшу можливість автономного розвитку» для «народів Австро-Угорщини». Ще один принципово важливий пункт, 13-й за порядком, говорив: «Повинна бути створена незалежна польська держава, яка повинна включати в себе всі території з незаперечно польським населенням, якій повинен бути забезпечений вільний та надійний доступ до моря, а політична та економічна незалежність якої, так само як і територіальна цілісність, повинні бути гарантовані міжнародною угодою»[246]. Принципово важливо також відзначити, що ця декларація обминала ключове для польського політикуму та народу питання – про кордони цієї держави.

Проблема тут полягала в тому, що польська сторона не змогла виробити консенсусне рішення як щодо кордонів Польської республіки, так і щодо статусу нетитульних націй та народів у її складі. Дві політично найвпливовіші платформи – інші особливого впливу та значення не мали – представляли Юзеф Пілсудський та Роман Дмовський.



Вудро Вільсон.


Перший «не бачив Україну в числі можливих нових державних утворень чи як фактор, сприятливий для відтворення й існування Польської держави»[247], але визнавав «права литовців, білорусів і українців на самовизначення»[248]. Другий «вважав за нонсенс програму відновлення Польщі в кордонах 1772 р. <…»>, – передбачав, наведемо експертну оцінку, інкорпорацію «стільки “східних” <…> земель, скільки можна «проковтнути», скільки можна поступово повністю полонізувати, перетворивши Польщу на мононаціональну державу. Такими територіями вважалися Східна Галичина, Волинь і Поділля»[249]. «Нема людської сили, здатної перешкодити тому, щоб Україна, відірвана від Росії й перетворена на незалежну державу, не стала збіговиськом аферистів з цілого світу», – аргументував свою позицію пан Дмовський. «Україна стала б виразкою на тілі Європи», – передбачав він. На його переконання, «русинів вигадали

1 ... 46 47 48 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крах Симона Петлюри"