Читати книгу - ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"

— Це невесела новина, — скривився Завірюха.

— Можливо. Зате тебе втішить друга звістка, — додав Комісяк трохи в’їдливо: — Встановлено, що ранком у день своєї смерті Чорна Ручка був у Варшаві.

— Ні! — Це слово, повне здивування, зірвалося одночасно у Завірюхи і Недєльського. Комісяк, задоволений з враження, яке він справив, “помітив” навіть сержанта і з виразом зверхності продовжував своє сенсаційне відкриття:

— Не “ні”, а саме “так”. Ось вам відомість про зарплату з “Ексцельсіора”. Близько десятої години Чорна Ручка у власній особі прийшов разом з дружиною в готель і зажадав, щоб йому заплатили за два тижні роботи. Звичайно, гроші йому виплатили.

Тепер ніяких сумнівів не лишалося. “Краківська версія” вбивства Чорної Ручки розлетілась, а у капітана поки що не було іншої. Завтра прийде Решкевич… Згадавши про інспектора, Завірюха так вилаявся, що Комісяк аж позадкував. Але сержант Недєльський розумів, якого удару зазнав капітан, і тому намагався зустрітися з ним поглядом, щоб якось підбадьорити його. А Завірюха не відривав очей від великого аркуша паперу, вкритого стовпцями цифр, на обведений підпис Чорної Ручки, і вже міркував про те, як повернеться тепер уся справа.

На другий день інспектор Решкевич не прийшов. Капітан чекав кілька годин, потім сам подзвонив у Головне управління.

— Інспектор Решкевич? — здивувався працівник відповідного відділу. — Та його ж немає у Варшаві! Вчора після обіду вилетів у Краків. Звичайно, в службових справах.

— Сановник, хай йому грець! — сердився Завірюха. — Їде і навіть не повідомляє, що візит відкладається. Якби ж я знав про його поїздку в Краків, то міг би попросити, щоб простежив за обшуком у Яна Галки.

— Не варто переживати, товаришу капітан, — втішив його сержант Недєльський. — Зрештою ми дістали кілька днів відстрочки, а це теж щось та варте…

Щоб відірвати думки начальника від неприємної теми, Недєльський нагадав, що треба викликати Вероніку Галку в зв’язку з відомостями про її одруження з власником майстерні церковних виробів.

— До речі, — пожвавішав Завірюха, — ти перевірив, чи цей Ян Галка був коли-небудь покараний?

— Він мав адміністративні стягнення за фінансові порушення. У 1955 році проти нього вели слідство, зв’язане з нелегальною торгівлею сріблом, але доказів його вини не було і справу припинили.

— Цікаво! — похитав головою капітан. — А в тебе немає виписки з його карточки?

Недєльський знайшов потрібний документ і подав його капітанові. Завірюха прочитав графу, яка стосувалася припинення слідства, і вдарив рукою об стіл:

— Знову те саме! Це вже не схоже на звичайний збіг обставин!

— Що сталося, товаришу капітан?

— Ти бачив, хто припинив цю справу?

— Ні, не звернув уваги.

— Рак! Розумієш, хорунжий Рак!

— Нічого не розумію.

Єдиний до цього часу впійманий бандит, який користувався пістолетом “Веста”, отруївся ціанистим калієм, коли сидів під арештом. Чергував тоді хорунжий Рак.

— Ви припускаєте, товаришу капітан… — з жахом запитав сержант-магістр, який усе ще дивився на світ і на людей як ідеаліст.

— Поки що я нічого не припускаю, а тільки зв’язую факти, — різко, навіть надто різко відповів Завірюха. — Ти розумієш, хлопче, скільки б з’ясувалося справ, якби виявилося, що Гомолякс і його банда мають спільника серед нас, у міліції?!

Недєльський оглянувся навколо. В його очах була така комічна тривога, немовби на них з усіх кутків дивилися безжалісні ворожі очі, і кожне слово їхньої розмови підслухувало злочинне вухо.

— Але… Але ж те було б жахливо!..

— Більше того, це було б потворно, — серйозно зауважив Завірюха. — І саме тому не можна залишати цю версію без перевірки.

Завірюха підійшов до селектора і сказав у трубку:

— Прошу краківську міліцію, відділ кадрів. Блискавка.

Через п’ять хвилин обидва полегшено зітхнули: хорунжий Рак з 1956 року в міліції не працює. Звільнився за власним бажанням і виїхав кудись на західні землі. Вже тільки для очистки сумління перевірили у центральному бюро обліку офіцерів міліції, чи є Рак в списках працівників якогось управління і, почувши, що такий офіцер не зареєстрований, з задоволенням відкинули цей варіант.

Сержант заспокоївся.

— Але все-таки, — сказав по хвилі капітан, — треба буде перевірити, де тепер пан Рак і що він робить, це може згодитися при розплутуванні раніше не викритих справ. Як не кажи, а свідок з першої руки…

Та він не встиг закінчити свою думку — перебив дзвінок міського телефону. Недєльський, який сидів ближче, взяв трубку і одразу ж передав її капітанові:

— Це вас, товаришу капітан…

— Пан Завірюха? — Голос у трубці був приглушений, але досить виразний, аби визначити, що говорить жінка.

— Так, Завірюха слухає.

— Будьте обережні. Не виходьте самі вечорами! Пильнуйте! — спішно сказала незнайома.

— Алло, хто це говорить? Хто говорить?! — крикнув капітан, але в трубці клацнуло, і почувся довгий гудок.

— Що сталося? — запитав Недєльський, помітивши, як змінилося худорляве обличчя капітана.

— Пересторога, — поволі відповів Завірюха, усміхаючись. — Хтось мене попередив, щоб я був обережним і не ходив сам вечорами. Якась жінка…

Сержанта-магістра так вразила ця новина, що він аж підвівся і підійшов до Завірюхи:

— Товаришу капітан, вам справді треба бути обережним. Ставка велика, і злочинці не спиняться ні перед чим…

Капітан поблажливо усміхнувся:

— Друже мій, я й сам усе добре знаю! Але тепер мене найбільше цікавить ця жінка…

— Може, по голосу можна встановити? — з надією запитав