Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Чорна п'ятниця тут, чи що? — пробурмотіла я собі під ніс, уявляючи, скільки можна стирчати в такій черзі.

І навіть не годинами мій рахунок закінчився.

— Тут завжди так людно? — випередила мене Ісіс, за що їй велике спасибі.

— Скоро літній ярмарок, — як ні в чому не бувало, озвався Рейдел. — Усі хочуть встигнути до найближчого міста.

— Тільки ми не на ярмарок їдемо, — озвалась я, подумуючи, чи спрацює у цьому світі хитрість, з мого. Якщо так, то ми проскочимо.

А якщо ні, то в цьому нас точно порвуть на дрібні шматочки.

— Поїхали, — вирішила я, з'їжджаючи з дороги і спрямовуючи коня у бік початку черги.

— І що ти цього разу задумала? — Рейдел наздогнав мене за кілька секунд. Принцеса намагалася не відставати.

— Просто мовчіть, — попросила я.

— Гей! Куди прете?! — пролунало в ту ж мить збоку.

— Нам тільки спитати, — розпливлася я в люб'язній посмішці, повернувшись до низького кривозубого мужика.

— Ну раз тільки спитати, — почухав він лису макуху, а ми вже проїхали. І я відгавкувалася від наступних невдоволених.

Рейдел посміхався, Ісіс незрозуміло косилася в мій бік, а черга повільно пропливала повз.

Через якісь десять хвилин я вже змогла розглянути ту саму споруду на початку черги. Уявляла вона собою високу кам'яну арку. Висотою, мабуть, із п'ятиповерхівку. З товстою кам'яною платформою та товстими колонами, що з'єднуються півколом у самому верху.

— Це і є портал? — Ісіс знову стала моїм голосом, ставлячи ті питання, які вже починали крутитись у мене мовою.

— Так, — Рейдел кивнув. І вже час мене відповів якомусь чоловікові з возом. — Нам тільки спитати!

Я ледве стримала посмішку.

— Яке прекрасне заклинання, Мев, — а ось найманець від сміху не втримався. — Так і знав, що щось придумаєш.

Знав він, як же! Мев би нічого тут не придумала. У неї в арсеналі не було таких крутих чарів, як у мене.

Посміхнувшись у відповідь, ми під'їхали впритул до кам'яної платформи, біля якої стирчав худий мужик із довгою сивою бородою.

— Плата за проїзд три срібні з людини! — гаркнув він так голосно, що мало бути чути на тому кінці черги.

— Обдиралово! — почулося звідкись із-за спини.

— Сюди коштували три мідяки!

— Та вони страх втратили!

— Здається, назріває бунт, — хмикнув Рейдел і звернувся до цього сторожа переходу. — Зіб'єш ціну?

— Ну-у-у-у, — проблищав він бліді й повільно відступаючи. — Два срібні.

Звідкись з-за спини почувся такий крик, що будь—який вулрем обзаздрився. І попросив навчити його подібним звукам.

— Один, — пискнув чоловік, втиснувши голову в плечі.

— По руках, — погодився Рейдел, підкинувши в повітря три монетки. — Леді, швидше, поки нас не розірвав натовп.

Він першим штовхнув свого коня п'ятами і просто влетів у арку з каменю. І… зник. Просто розчинився у повітрі.

Бермудська арка! Капець!

Я пропустила Ісіс вперед і поспішила за нею, намагаючись не замружитися від переляку. Цікаво ж, як працює цей портал…

Але на власне розчарування, я нічого цікавого не побачила. Тільки промайнули повз мене два кам'яні стовпи, а картинка попереду різко змінилася.

Замість безкраїх полів і лісів на горизонті, перед очима з'явилася широка вимощена дорогою. І висока стіна, що захищає місто.

Моя кобила пригальмувала, похитала головою, не розуміючи, як таке могло взагалі статися. І я її в цьому подиву повністю підтримувала. Адже навіть не відчула, як подіяв на мене портал.

— Ось ми майже і на місці, — Рейдел порівнявся з моїм конем. Ісіс їхала за ним, повільно погойдуючись у сідлі. — Завтра рушаємо далі. Ви маєте половину дня, вашу високість, як і просили.

— Дякую, — дівчина посміхнулася найманцю і підморгнула мені. — Ну що, Феліціє, час відвідати магазини.

Чого? Магазини? Магазини в іншому світі… хм-м-м… З одного боку, цікаво, а з іншого… ненавиджу шопінг!

— Там є пристойний заїжджий двір, — Рейдел тим часом продовжував проводити для нас екскурсію. — Ось там можна…

Що можна десь там я не почула через гучний дзвiн, що пролунала прямо над головою. Кобила піді мною злякано заржала і смикнула на себе поводи. А я... не знаю, як я встигла помітити і зловити запечатаний конверт, що виник над головою.

Він з'явився буквально з нізвідки. І так легко приземливсь у руку.