Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Заїжджий двір, до якого привів нас Рейдел, виявився величезним двоповерховим будинком з різьбленими віконцями, тонкими колонами, що підпирають балкони, і величезним квітником біля фасаду.

На цей раз і кімнати нам видали великі та світлі. Але й грошей взяли значно більше, ніж у безіменному селі.

— Феліція! — стукіт у двері пролунав буквально через секунду, як я склала сумки біля вікна і впала на велике м'яке ліжко, мріючи провести в такому положенні решту дня.

Після такої довгої подорожі в сідлі хотілося лише відстебнути низ тулуба і просто лежати без руху.

— Феліція! — Ісіс не здавалася і після третього стуку просто відчинила двері. — Ти тут!

— Тут, — ліниво відповіла я, прикриваючи очі.

— Вставай, я хочу відвідати магазини!

— Там обов'язково потрiбна моя присутність? — спитала я, на що вже знала відповідь.

— Звичайно! — обурилася дівчина. — Ти моя компаньйонка, якщо не забула.

— Забудеш таке, — буркнула я, повільно приймаючи вертикальне становище.

— Чекаю на тебе внизу, — кинула принцеса і зачинила двері.

А я тільки позіхнула і звалилася назад на ліжко. У мене є хвилин десять, поки вона зрозуміє, що щось не так і знову прийде мене перевiряти.

Теж мені, покупки їй надумалося зробити! А хто про мене подумає? Всю ніч магичила, півдня тряслася в сідлі.

Перевернувшись на живіт, я взяла до рук запечатаний конверт, який з'явився просто з повітря. Здається, я почала звикати, що на цьому світі предмети так можуть. Просто взяти і виникнути з нізвідки.

А ось печатки, якими закривали тут листи, мене, як і раніше, дивували. Такі старовинні, наче це сургуч. Я провела кілька разів пальцями по гербу, який був мені незнайомий, і без сорому роздрукувала чужий лист.

Хто б там не писав Феліції, читати це послання доведеться мені.

Розірвавши папір, я розгорнула білий лист, списаний рівним почерком з купою завитків, і вчиталася.

Та-а-ак, якийсь старий друг. Угу. Цікавиться, як живу. Так нормально поки що. Поки що живу, вже непогано. Угу-у-у…

Я завмерла, не вірячи своїм очам, бо підлянка крилася в останньому абзаці, де було стільки завитків, ніби писала його диснеївська принцеса. Та тільки сенс…

“Сподіваюся, що ви отримали весільну сукню моєї покійної матінки, Феліція. Я буду радий бачити вас у ньому на нашій церемонії.

З відданістю та любов'ю,

граф Мікай де Шавіньо”

Сукня… яка сукня? Я завмерла, стискаючи в руках листа і тихо, але брудно вилаялася.

Біла сукня з химерною вишивкою. Та сама, яка не поміщалася в сумки.

Чо-о-орт!

— Феліція! — двері відчинилися цього разу без стуку. Принцеса, що з'явилася на порозі, злісно блищала очима і кривила губи. — Хочешь сказати, що я на тебе чекаю, а ти тут листи читаєш?!

— Важливі, між іншим, листи, — огризнулась я вінценосній особі, встаючи з ліжка і зминаючи папер.

Потім подумаю про те, що щойно відкрилося мені. Доля Феліції так і залишалася суцільною загадкою. Але я й не могла подумати, що в неї є наречений!

Справжній, щоб його, наречений! Який тепер у спадок відійшов до мене.

Вперше тішуся з того, що в цьому світі немає телефонів і геолокацій. І нехай лист мене якимось чудовим чином знайшов, а от мене знайти цей загадковий Мікай не повинен.

Я заміж не збираюсь!

***

Мені вистачило дві години, щоб зі стовідсотковою впевненістю заявити: шопінг я ненавиджу в будь-якому світі. У минулому житті Альона часто тягала мене торговими центрами. Спочатку сукні, джинси та всяка біжутерія. Після — пелюшки, сорочечки та крихітні пінетки.

Я лаялася, злилася і ходила по магазинах з кислою міною, але зараз готова була багато віддати за те, щоб опинитися поряд із сестрою. Цікаво як вона? Як малюк? Як пройшли пологи?

— А зараз ми підемо за панчохами, — заявила Ісіс, вручаючи мені черговий шурхотливий згорток.

— Хочу нагадати, що я все ж таки компаньйонка, а не носій, — невдоволено буркнула я.

Сукні, підв'язки, стрічки, капелюшки… Я з жахом уявляла, як усе це чіпляти на коня.

— Саме так. Чи ти мені пропонуєш нести все це? — пирхнула Ісіс і пішла вздовж торгової пішохідної вулички. Чим довше ми йшли, тим нескінченніша вона здавалася. — І взагалі, використовуй магію. Який сенс бути чарівницею і тягати тяжкості самотужки?

Мовчки скрипнула зубами і підтягла пакети. Руки відвалювалися, зап'ястя горiли вогнем, настрій був похмурим. Максимум, на що я була здатна в магії, спалити всі покупки вщент. В цілому, не найгірший варіант.

— Свіжі булки!

— Ажурні стрічки!

— Найкраще лімерське мереживо! — лунало з усіх боків.