Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Причому волали торговці з дуже знайомими інтонаціями та нотками. Як на пляжі якомусь: "Кукурудза, чурчхела, холодний лимонад". Бр-р-р.

Краще б листівки роздавали, чесслово!

— Ісісе, це буде остання крамниця. Ми просто не зможемо все це забрати, — сказала я.

— Я сама вирішу, коли буде остання крамниця, — різко видала вона, навіть кроку не зменшивши. — Чи ти забула, за що тобі платять? Пам'ятай своє місце.

Я навіть відповісти не встигла, як збоку пролунало роздратоване:

— Довбані її чимось важким. Надзвичайно шкідлива дівчина.

Ян! Так і посидіти недовго.

Трохи зменшивши крок, пошепки відповіла:

— Давай ми тобі на шию повісимо дзвіночок?

— Навіщо це?

— Це модно, — не стала вдаватися до подробиць.

Якщо він так образився на "нікого", то порівняння з буренкою його точно не потішить. А мені від нього дещо ой як треба...

— Феліція! Ворушили ногами! — гукнула мене Ісіс, помітивши мою затримку.

— Моя пропозиція довбонути цю принцеску чим важким ще в силі, — Ян перевів недобрий погляд на Ісіс, що крокувала попереду.

— Слухай, а ти точно янгол? — Усміхнулася.

— Не янгол, а емісар душ, — промовив Ян, витягуючи вказівний палець. — Як твої успіхи?

— Безмежно рада твоїй присутності, — з нудотною з усіх усмішок вимовила я.

І поки янгол ака емісар душ не встиг схаменутися, всунув йому свою ношу.

— Гей, я взагалі не носій, а…

— Найдобріший у світі емісар душ! — Замість нього закінчила я, додаючи крок.

Ян пихкав, обурювався, бурчав, але пакети ніс з гідністю справжнього чоловіка, якого оманом затягли на шопінг. А ось для інших це збоку мало бачитися, як покупки, що левітують поруч. Краса ж!

Хвилин через десять ми дісталися лавки з витонченою дерев'яною вивіскою та назвою “Номімій”. Ісіс впевнено зробила крок усередину, немов у Лімері — саме так називалося це місто — вона бувала вже щонайменше разів десять.

— Що таке Номімій? — пошепки поцікавилася я в Яна, не поспішаючи за принцесою.

Мій особистий сорт гугла завмер, погляд на кілька миттєвостей став байдужим. Ага, завантаження дев'яносто дев'ять відсотків…

— Це назва місцевого виду павуків, вони створюють найміцніший і дуже тонкий матеріал, який використовується для виготовлення одягу, — відповів емісар душ.

Павукiв?!.. Щось мені зовсім не хочеться туди заходити. Арахнофобія це вам не жарти. Павуки єдине, що колись доводило мене до істерики. До зустрічі з вулрем і попадання в інший світ, звiсно.

— Боїшся? — з уїдливою усмішкою поцікавився Ян.

— Нічого я не боюся, — збрехала і підібгала губи.

Витріщилася на двері. Тепер мені здавалося, що вона розкриється і на мене вискочить величезний павук. Я чомусь і не сумнівалася в тому, що всі місцеві комахи мають абсолютно особливий гормон зростання. Одні оси чого варті.

Двері і справді різко відчинилися, і я малодушно відскочила назад.

— Я на тебе чекаю, — невдоволено кинула Ісіс.

Крізь відчинені двері я побачила інтер'єр найпростішої лавки, за сьогоднішній день ми десяток подібних обійшли.

Ні, ну якщо так подумати, то навряд чи власники крамниці утримуватимуть цілу павучу фабрику в межах міста. Напевно, це просто роздрібна точка і павуки живуть десь там... На іншому кінці королівства.

Саме з цією думкою я і змусила себе зробити крок всередину. Ян геть-чисто відмовився почекати на вулиці і пірнув слідом.

Приміщення виявилося просторим, з безліччю стійок, на яких стрункими рядами лежали ажурні рукавички, капелюшки, відрізи тканини та панчохи. Найрізноманітніших розмірів і кольорів.

У лавці було з десяток покупниць, біля кожної з них снували консультанти. Підлога начищена до блиску, в повітрі приємний солодкий аромат, на одній із стійок біля протилежної від входу стіни височіла ваза з квітами, на другій — витягнутий акваріум.

— Чим можу допомогти, пані чарівниця? — до мене тут же підскочила гарненька дівчина у форменому фартуху, на якому хитромудрими літерами було вишито «Номімій». — Можете розташувати ваші покупки тут…

Вона з усмішкою глянула на згортки і пакети, що повисли в повітрі, і елегантним жестом вказала на м'який пуф біля стіни з квітами і акваріумом. Яну не треба було пропонувати двічі, пакети спланували на запропоноване місце.

— Дозвольте я зроблю вам невелику екскурсію?

На секунду промайнула думка, що перед початком роботи лавки господиня видає кожній із консультантів маску нудотної гостинності. А ще, мабуть, вони працюють за відсоток. Ісіс, он, теж у оборот взяли.

Я й помітити не встигла, як мені почали розповідати про останній писок моди на ажурні рукавички, колготки та капелюшки зі вставками з номінійської тканини.

— ...ми навчили наших павуків плести павутину в сотню рядів, через що тканина стає щільною та теплою, але при цьому не втрачає еластичності… — говорила дівчина.