Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

Бреннан хижо вишкірився.

— Усі ви, мерзотники, кажете одне й те саме — а я все ще на своїй посаді!

Двері розчахнулися, і на порозі постало двоє здорованів. Едді ще ніколи не бачив таких громил — хіба що професійні боксери бувають міцніші. Обидва були у футболках та синіх спортивних штанях вільного крою. Уже від одного вигляду їхніх сталевих м’язів, що буграми випинались під шкірою, та безжально-жорстоких облич у шлунку в нього похололо.

Вони стояли коло дверей, вичікувально дивлячись на нього. Здається, навіть порожня червона очниця Дуґана витріщалась на Едді. О’Флеґерті, обличчя якого було дуже пошрамоване, а ніс сплющений, з надією глянув на Бреннана.

— Хлопці! — звернувся до них Бреннан. — Це Едді Шульц. Нам відомо, що він причетний до викрадення доньки Блендіша. Але він стверджує, що ніхто в цій смердючій поліції не може змусити його заговорити. Не хочете з ним трохи попрацювати?

О’Флеґерті вищирив у посмішці свої напіввибиті зуби і глянув на Едді так, як голодний тигр дивиться на жирну вівцю.

— Звісно ж, капітане! — озвався він. — Ми охоче спробуємо. На вигляд він не такий вже й міцний.

Дуґан підійшов до Едді.

— То ти такий крутий, бебі? — поцікавився він, глипнувши на Едді єдиним оком. Права рука його зі свистом звелася і сильно вперіщила Едді в обличчя. Едді здалося, що йому в лице поцілили кувалдою. Він пролетів через усю кімнату і приземлився навкарачки в кутку. Обличчя його горіло, голова йшла обертом.

— Ну, ну! Не в мене ж у кабінеті! — запротестував Бреннан. — Не хочу, щоб усе тут було забризкане кров’ю. Забирайте його звідси!

Едді зіп’явся на ноги. Нерви його не витримали, коли О’Флеґерті та Дуґан наблизилися до нього.

— Заберіть їх! — заволав він. — Я все скажу! Не підпускайте їх до мене!

— Зачекайте-но, хлопці, — сказав Бреннан, підводячись.

Двоє здорованів позадкували, здивовано та розчаровано дивлячись на Едді.

— Я все скажу! — повторив Едді, тримаючись за забиту, палаючу щоку. — Не дозволяйте їм до мене торкатися!

— Оце так сюрприз! — зронив Бреннан. — О’кей, хлопці. Зачекайте-но за дверима. Як побачу, що йому знову треба освіжити пам’ять, то покличу вас.

Дуґан з огидою витер ніс тильним боком долоні.

— Можна, я вріжу йому ще раз, капітане? — з надією запитав він, стискаючи кулаки.

Едді позадкував від нього, закривши обличчя руками.

— Не зараз, — пообіцяв Бреннан, — Можливо, пізніше.

Засмучені поліцейські неохоче вийшли із кабінету.

— Сідай, — наказав Бреннан.

Едді важко опустився на стілець, вичікувально дивлячись на шефа поліції.

— Донька Блендіша в клубі? — запитав Бреннан.

Едді облизав губи.

— То наша угода все ще в силі, капітане? Ви справді врятуєте мене від газової камери?

— Так. То вона там?

— Там.

— Як нам вийти на неї?

Провагавшись, Едді бовкнув:

— Вона мертва, капітане. І я нічого не міг із тим вдіяти. Це все Ма: вона звеліла Докові прибрати дівчину.

Бреннан із Феннером скочили на ноги.

— Ти ж брешеш? — спитав Бреннан холодним, хрипким голосом.

— Кажу ж вам, що я не міг нічого з цим вдіяти! — поквапно сказав Едді. — Ма завжди хотіла спекатися цієї дівчини, бо Слім на неї запав. Коли ми почули, що оцей газетяр має намір завітати до Джонні, Ма послала Сліма з хлопцями прибрати Джонні. І поки Сліма не було, Ма вирішила заразом ліквідувати і дівчину. Я намагався її зупинити, але коли Ма вже щось надумала, то її ніщо не зупинить. Вона звеліла Докові зробити дівчині укол.

Бреннан із Феннером перезирнулися.

Феннер безпорадно розвів руками. Десь у душі він очікував почути, що міс Блендіш мертва, тому це не стало для нього великою несподіванкою.

— Чи можна дістатися в клуб іншим шляхом, окрім як через сталеві парадні двері? — запитав Бреннан.

— Можна — через сусідній склад, — пояснив Едді. — Зліва від входу там є потайні двері.

Бреннан гукнув Дуґана.

— Відведи цього покидька в камеру, — наказав він, коли з’явився Дуґан, — але не чіпай його, чуєш?

Дуґан схопив Едді і виштовхав у коридор.

— Можливо, так для неї найкраще. Навіть її батько волів би, щоб її вже не було серед живих. Краще я скажу йому про це.

— Так. А я поки займуся тим клятим бабиськом Ма. Поїдеш із нами?

— Я наздожену вас — лише зателефоную Блендішу.

І Феннер попрямував до телефону. Тим часом Бреннан вибіг із кабінету, на ходу віддаючи розпорядження сержантові — начальнику оперативної групи.

Розділ п’ятий

1

Міс Блендіш стояла, притулившись до стіни та кусаючи кулаки, бо не могла кричати, хоча їй дуже цього хотілося. Вона з жахом дивилася на Рокко, який лежав на барвистому килимі. Із численних порізів на його тілі струміла кров, котра змійками розтікалася на підлозі.

Слім стояв над ним, важко дихаючи, із закривавленим ножиком у руці. Потім нахилився і витер лезо об одяг убитого.

— Він більше тебе не потурбує, — пообіцяв Слім, усміхнувшись міс Блендіш. — Поки я з тобою, ніхто й ніколи тебе не турбуватиме.

Слім підійшов до вікна і визирнув на вулицю. Рух транспорту був пожвавлений, і люди заклопотано юрмились на тротуарах, поспішаючи додому. Слім усвідомлював, що не зможе так просто з’явитися з дівчиною на вулиці, — її легко могли впізнати. Він почав гадати, що б на його місці зробила Ма, тоді перевів погляд на Рокко — і раптом у нього з’явилася чудова ідея. Слім задоволено всміхнувся — він ще покаже Ма, що не лише в неї є мізки.

Підійшовши до шафи, Слім витяг звідти один із костюмів Рокко. Тоді знайшов сорочку і краватку й кинув одяг на диван.

— Одягни це, — звелів він міс Блендіш. — Мені треба тебе якось допровадити додому. Ну ж бо, натягай цей одяг!

Міс Блендіш заперечно хитнула головою і позадкувала. Слім нетерпляче потягнув її до дивана.

— Роби, що я тобі кажу! — сказав він, боляче вщипнувши її за руку. — Одягайся!

Вона налякано стягла через голову дешеву бавовняну сукню і, кинувши її на підлогу, квапливо потяглася за сорочкою, свідома того, що Слім дивиться на неї. Їхні очі зустрілися. Вона помітила знайомий вираз у Слімових очах, тож, притиснувши