Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Те бачачи в ньому, Тимотей радів і дуже любив його. Коли виріс він у мужа дорослого, довірив йому Тимотей урядування дому свого — як вірному, і родичеві, і богобоязливому. Але той у серці своєму думав, як би стати ченцем: божественною любов'ю, наче вогнем, всередині був розпалюваний. Таємниці ж цієї нікому не розповідав, аби не довідався пан його Тимотей і не зробив йому перепон якихось до задуманого діла. Був у печалі великій Косма блаженний, бачачи себе світською суєтою обтяженим, і не відав, як її уникнути. Молився про те старанно до Бога, аби яким же знає чином вивів його із житейського гамору і в чернечу привів безмовність. Господь же, помагаючи намірові його, влаштував Провидінням своїм прийти в град Москву ігуменові Махрицького монастиря блаженному Стефанові — мужу, у чеснотах досконалому, усім знаному й шанованому за богоугодне його життя.

Про його прихід довідавшись, Косма поспішив з радістю до нього: віддавна-бо чув про блаженного Стефана і хотів бачити його. Припавши до чесних його ніг, сльози з очей проливав, і розповів йому думку свою, і просив його, аби поклав на нього чернечий образ. "Тебе, — казав, — освячена голово, віддавна бажав, нині ж сподобив мене Бог побачити чесну твою святість. Прошу тому тебе, Господа ради, не відкидай мене, грішного, як же і Христос не відкинув митаря і блудного сина". Преподобний же Стефан, бачачи його сльози і добре бажання, розумів, що найкраща має бути посудина для Святого Духа. І почав думати, як би міг зробити його ченцем, бо знав, що вельможа той Тимотей жодним чином не відпустить його в чернецтво. "Якщо, — казав, — сповістимо йому, не допустить цього, якщо почнемо просити його, не послухає нас". Задумав через те річ таку: одягнув його в одяг чернечий без постригу і належних обітів та молитов. Нарік його ім'ям Кирило і затримав у тому домі, де зупинився, сам же пішов до того вельможі Тимотея. Коли сповіщено йому було про прихід ігумена Стефана, радий був, шанував-бо його вельми — і, вставши, поклонився йому, благословення просячи. Преподобний же, благословення подавши, сказав: "Богомолець ваш Кирило благословляє вас". Той же спитав: "Хто то — Кирило?" Мовив ігумен: "Косма, колишній слуга ваш. Нині захотів бути в чернецтві, і Господові служити, і за вас Бога молити". Той же, коли почув це, зразу гніву великого і жалю сповнився і почав люто словами негожими преподобного ігумена Стефана ображати. Преподобний же, стоячи, мовив: "Наказано ж від Спаса Христа: де вас приймають і слухають, там перебувайте, а де не приймають ані не слухають, — виходячи звідти, і порох, що прилип до ніг ваших, обтрусіть на свідчення супроти них". Те мовив Стефан преподобний і пішов від нього. Жінка ж Тимотеєва Ірина, благочестива й богобоязлива, Стефанові, більше ж Христові, слова почувши, настрашилася серцем і почала дорікати чоловікові своєму, що такого преподобного образив. "І страшно, — казала, — аби гнів Божий раптом не найшов на дім наш за безчестя угодника Божого. Чув-бо ти мовлені від нього Христові слова страшні й жахливі, а що за ними йде, знаєш з Євангелія: "Відрадніше, — каже, — буде Содомі і Гоморі в день судний".

Чоловік же її Тимотей розкаявся в гріху своєму, скоро послав до святого Стефана, просячи його повернутися. Коли повернувся святий, припав до ніг його Тимотей, прощення просячи і мирячись із преподобним. І в той час вельможа той (так діяв Бог) розчулився серцем і вчинив на прохання преподобного — дозволив Космі, названому Кирилом, чинити за власною волею. Той же, що мав, роздав убогим, нічого собі не залишаючи. Блаженного Стефана просив, щоб уже постригом ченцем його зробив.

Преподобний же Стефан-ігумен, вбачаючи корисне для новоначального, ввів його в монастир Симоновий і віддав у постриг архимандритові Теодору, що був родичем великому отцеві Сергію та учнем його. Теодор же той був чоловіком добродійним і розсудливим у речах духовних, як досвідчений і вчений, добре знав, як наставляти тих, що йдуть до Бога. Тому дав Космі повний постриг і назвав його Кирилом, як же і преподобний Стефан перед тим. Перебував же тоді в монастирі Симоновому чернець один на ім'я Михаїл, який пізніше був єпископом града Смоленська. Дивне життя в Бозі провадив, у молитвах, і постах, і чуваннях, і у всілякій повстримності. Йому архимандрит Теодор вручив новоначального ченця Кирила, аби наставив його, як себе, на шлях, що веде до Царства Небесного. Кирило ж, бачачи постницькі подвиги старця свого, почав наслідувати добре життя його і всім серцем скорявся йому. Намагався все те робити, що й старець, маючи піст за насичення, працю за спочинок і наготу в холодну пору за тепло, сну ж мало приймав — так морив тіло своє, підкорюючи його духові. Не смів же нічого робити без благословення і наказу старцевого, просив його, щоб звелів йому більше від инших братів постити і через два чи через три дні їсти. Старець же не дозволив йому, але наказав з братами хліб їсти, лише не до ситости. Коли ж старець вночі Псалтир читав, велів цьому учневі поклони бити. І так провадили ніч, доки не дзвонили на утреню. Бували ж Кирилові блаженному на всенічному в келіях стоянні й різноманітні пострахи і привиди бісівські, а найбільше тоді, коли, траплялося, старець поза келією був, але він Ісусовою молитвою і хресним знаменням, як сильною зброєю, невидимих ворогів проганяв. Сповіщав про те святому старцеві своєму — той же, укріплюючи його, велів не боятися пострахів бісівських як таких, що є нічим. Пробув же Кирило у великого того подвижника часу немало в покорі правдивій, ніякої ж волі своєї не мав. Тоді, за велінням архимандрита, пішов на загальний послух у пекарню трудитися. Там більше почав стримуватися і труди до трудів додавати зі смиренням. Сам же більше від инших служив у тому ділі, що виконував. Всенічних же молитов, яких від старця навчився, не покидав, багато ночей без сну проводив, на ранішніх співах у соборі церковному швидше від усіх опинявся і пізніше від всіх виходив, їжі ж приймав