Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

– Гаразд, – зітхнув Есмонд. – Джейсон – демон. У демонів специфічні стосунки зі сніжними відьмами. Доки ти повністю не увійдеш в силу і не зможеш керувати собою достатньо, аби ніхто не був для тебе суттєвою загрозою, це спілкування краще обмежити.

– Але ж ти також демон, – здивовано зронила я. – Виходить, мені і з тобою краще справи не мати.

Він виразно закотив очі.

– До чого тут це! Я бажаю тобі добра і хочу тобі навчити.

– Та й Джейсон за мною з сокирою не ганяється, – знизала плечима я. – І наче як не дає приводів думати про нього погано. Він просто однокурсник, який намагається бути привітним.

– Його нав’язали мені незрозуміло з якої причини, – відрізав Есмонд. – Це виглядає як мінімум підозріло.

– То перевір його по своїх демонічних зв’язках…

– Я схожий на демона, у якого тих зв’язків безмежна кількість?

Хотілось сказати, що так. Зізнатись, що я в курсі його демонічного порядку, знаю, що таке архідемони і на що вони здатні. От тільки чомусь я проковтнула ці слова, зиркнула на Есмонда і промовила:

– Не знаю, безмежна чи ні, і я не надто прагну спілкуватись з Джейсоном, але дивно не довіряти комусь лише тому, що він демон. Особливо коли це каже інший демон! Я тепер не знаю, може, тато правий, і мені від тебе треба тікати куди подалі?

Чоловік так похмуро зиркнув на мене, що я майже пошкодувала про свої слова. Тоді, важко зітхнувши, він промовив:

– Твій батько намагається захистити тебе всіма доступними йому силами. Проте він вважає, що найкраще – не мати сили зовсім. Чи ефективно це? Так. Переконаний, сніжна відьма, з якої вирізали її дар, уже жодного демона магічно не зацікавить. Питання лише в тому, як ти сама почуватимешся після такої допомоги. Якщо ти обираєш такий шлях, то я тебе не триматиму. Йди до батька, і хай він захистить тебе від усіх – і доброзичливців, і мисливців за твоєю магією.

Останні слова Есмонд вимовив таким рівним, таким спокійним тоном, що мені навіть не до кінця вірилося, що це говорить саме він. Зазвичай запальний, зараз чоловік утримався від будь-яких емоцій і просто викладав свою думку.

Хоч я і сумнівалась в ньому, тим паче, про свою архідемонічність він мені ані слова не сказав, та всі ці слова були явно схожими на правду. Принаймні, мені хотілось йому довіритися та справді чомусь навчитись. А батьків варіант… Ні, на таке я не погоджусь.

– Гаразд, – промовила я, – тато справді має досить радикальний підхід, і бути нещасною заради власної безпеки я не бажаю. Та, може, перейдемо тоді до навчання?..

– Чудова ідея, – всміхнувся Есмонд. – Нам давно пора зайнятись нашою практикою. Що ж… Ходімо?

Я важко зітхнула. Магічні переходи, якими ми щоразу рушали до нашого тренувального підпростору, мені не подобались.

Це не можна було назвати класичними порталами – їх відкрити важко, це вимагає викиду величезної кількості енергії, крім того, скоріше за все, такі силові витрати будуть абсолютно марними. Але Есмонд будував такі собі «мости через простір» і прокладав наш шлях таким чином, аби ми могли спокійно долати його, невидимі для всіх інших.

Саме навчання відбувалось на стандартному полігоні, але закляття, що захищало нас, ніби перетягувало нас на півсекунди у майбутнє. Тому, в яку б з миттєвостей на нас не озирнулись, нас там вже не було… А довкола нас не було нікого іншого.

Маніпуляції з часом вважались однією з найскладніших в світі магій. Коли Есмонд вперше застосував подібні чари, я дивилась на нього широко розкритими від переляку і водночас захоплення очима і ледь стрималась від дуже логічного в такій ситуації питання: «Що ти взагалі таке?!»

Звісно, він би мені не відповів.

Згодом чоловік пояснив мені, що цей дар – вроджений і дуже небезпечний, передається у спадок по чоловічій лінії у його родині, і використовувати магію надто часто не варто. Безодня повна часових звивин та змін, вся вона – мов смуга перешкод для плину часу, і цим має хтось управляти. Таких демонів не дуже багато, але вистачає. Чи дуже вони могутні? В цей момент Есмонд змовк і лише після тривалої паузи заявив, що зазвичай так, але то древні демони, і з часом дар став вивітрюватись.

І жодного слова про свою архідемонічність.

Та я порилась у бібліотеці, дізналась, що такі зсуви в часі неможливо встановити назавжди, максимум на кілька годин, і їх досить легко розбити зсередини – там навіть була техніка, як саме! – тож я вирішила не переживати з приводу наших занять. У Есмонда є мільйон шансів зробити мені щось погане, але чому б то він мав ними користуватись?

– Ну що, – коли ми нарешті опинились на полігоні, чоловік відступив від мене на кілька метрів. – Спробуєш показати мені свій резерв? Давай. Як ми тренувались минулого разу.

– Може, краще не треба? – я здригнулась, згадуючи, чим це закінчилось минулого разу. – Я не впевнена, що…

– Треба, – хитнув головою Есмонд. – Пробуй. Ти оволодієш своєю магією, життям своїм присягаюсь. Давай.

Життям він присягався не дарма, бо в приступі своєї магічної активності я могла таки зменшити популяцію демонів на одного. Звісно, я цього не хотіла! Та моя магія, здається, не поспішала запитувати, чого саме я хочу, вона просто летіла вперед напролом, не лишаючи мені жодних інших шансів.