Читати книгу - "Друга одіссея"

— Зупинися, Дейве, благаю тебе, зупинись…

Один за одним він почав витягати маленькі блоки на панелі, позначеної табличкою САМОВІДНОВЛЕННЯ. Щойно астронавт розтискав руку, як черговий блок плив уперед, доки не відбивався від протилежної стіни. Невдовзі по сховищу плавало вже кілька таких блоків.

— Зупинися, Дейве, благаю тебе.

Боумен витягнув уже з десяток блоків, але завдяки здатності до множинного самовідновлення, комп’ютер досі тримався.

Він дістався панелі ІНТЕЛЕКТ…

— Зупинися, Дейве, я боюсь…

Після цих слів Боумен справді зупинився, проте лише на мить. Ця проста фраза вразила його в самісіньке серце. Чи це лише ілюзія, чи хитрість програми, чи в якомусь сенсі Еал справді боїться? Однак у нього не було часу міркувати над цими філософськими нісенітницями.

— Дейве, мій розум помирає. Я відчуваю. Я можу це відчути. Мій розум помирає. Я відчуваю це. Я відчуваю…

А тепер, що значить «відчуваю» для комп’ютера? Ще одне гарне запитання, але зараз на нього складно відповісти.

Потім несподівано тембр голосу Еала змінився, він став якимось чужим. Комп’ютер немов не усвідомлював його присутності, він повертався в часи свого «дитинства».

— Добридень, джентльмени. Я комп’ютер Еал 9000. Мене увімкнули на заводі Еал в Урбані, штат Іллінойс 12 січня 1992. Мій інструктор доктор Чандра навчив мене співати пісеньку. Якщо ви бажаєте її послухати, я можу заспівати для вас… вона називається «Дейзі, Дейзі…»

Розділ 41. Нічна варта

Флойд мало чим міг допомогти команді «Леонова», окрім як плутатись у них під ногами, і в цьому він став досить управним. Хоча він зголосився допомагати з усіма клопотами щодо корабля, невдовзі виявилося, що інженерні завдання надто спеціалізовані, від передових астрономічних досліджень він відстав настільки, що мало чим може прислужитися Василію в його спостереженнях. У будь-якому разі на борту «Леонова» та «Діскавері» постійно виникали якісь незначні побутові роботи, і він був радий звільнити від них важливіших членів команди. Доктор Гейвуд Флойд, колишній Голова національної ради астронавтики та ректор (у відрядженні) Гавайського університету тепер став найвисокооплачуванішим сантехніком і прибиральником у Сонячній системі. Він, напевно, знав про дивні закутки обох кораблів більше, ніж будь-хто інший; єдиними місцями, куди він ніколи не зазирав, були небезпечно радіоактивні енергетичні модулі й маленька кабінка на борту «Леонова», куди ніхто, крім Тані, не мав доступу. Флойд вирішив, що це кодова кімната, за обопільною згодою про неї ніколи не згадували.

Можливо, найкориснішою його роботою було чергування, доки решта команди відпочивала протягом умовного часу з 22:00 до 06:00. На борту кожного корабля завжди обов’язково хтось мав не спати, і зміну здавали в час привидів — о 02:00. Лише капітан була звільнена від цього обов’язку, тоді як її помічник (не згадуймо, що ще й чоловік) мав обов’язок розробляти графік чергувань, але він уміло накинув цю докучливу працю Флойду.

— Це просто адміністративна формальність, — легковажно пояснив він. — Якщо ти можеш за це взятись, я буду дуже вдячний, адже мені залишиться більше часу для наукової роботи.

За звичайних умов Флойд був надто спритним бюрократом, щоб упійматися на таке, але його звичайна система захисту не завжди працювала в цьому оточенні. Тож йому довелося стати нічним сторожем на «Діскавері» й щопівгодини телефонувати Максу на «Леонов», щоб перевірити, чи той не спить.

За пропозицією Вальтера Керноу, офіційною карою за сон на чергуванні було витурення з корабля без скафандра, але оскільки завдати її Таня не могла, у неї не залишилося важелів впливу. На кораблі було так багато автоматичних систем оповіщень, що ніхто не сприймав нічну варту серйозно.

Оскільки меланхолія минула й самотні години більше не заохочували його жаліти себе, Флойд вирішив робити корисними нічні чергування. Завжди знаходилися книги для прочитання (він уже втретє покинув «У пошуках втраченого часу», а «Доктора Живаго» вдруге), технічні папери на ознайомлення, звіти, які треба написати. Інколи він тренувався розмовляти з Еалом, використовуючи клавіатуру, бо розрізнювач голосу комп’ютера досі працював не найкраще. Ці розмови зазвичай були приблизно такі:

— Еале, це доктор Флойд.

— ДОБРИВЕЧІР, ДОКТОРЕ.

— Я приймаю зміну о 22:00. Усе гаразд?

— УСЕ ДОБРЕ, ДОКТОРЕ.

— Тоді чому на п’ятій панелі лампочка світиться червоним?

У ГАРАЖІ ДЛЯ КОСМІЧНИХ КАПСУЛ ЗЛАМАЛАСЯ СПОСТЕРЕЖНА КАМЕРА. ВАЛЬТЕР СКАЗАВ МЕНІ НЕ ЗВЕРТАТИ НА ЦЕ УВАГИ. ПРОТЕ Я НІЯК НЕ МОЖУ ВИМКНУТИ ЦЮ ЛАМПОЧКУ. ВИБАЧТЕ.

— Усе гаразд, Еале. Дякую

— БУДЬ ЛАСКА, ДОКТОРЕ.

І так далі.

Інколи Еал пропонував зіграти в шахи, імовірно, підкорюючись давно встановленій програмі, яку так і не скасували. Флойд не приймав виклик; він завжди вважав шахи за гайнування часу й не завдав собі клопоту навіть вивчити правила цієї гри. Еал, здавалося, не міг повірити, що існує людська істота, яка не може — чи не хоче — грати в шахи, і далі питав.

«Ну ось, знову», — подумав Флойд, коли з панелі дисплея долинув слабкий звуковий сигнал.

— ДОКТОРЕ ФЛОЙДЕ?

— Що, Еале?

— ДЛЯ ВАС ПОВІДОМЛЕННЯ.

«Тож це не черговий виклик на шахову битву», — трохи спантеличено зазначив собі Флойд. Використовувати Еала за побігача трохи незвично, проте його часто змушували бути будильником чи нагадувати про поточні справи. Інколи ж він ставав засобом для маленьких жартів, майже усі на нічному чергуванні вислуховували раптові вигуки:

— АГА, ТИ СПИШ!

Або:

— ОГО! ЗАСТАЛ ТЕБЯ В КРОВАТИ!

Ніхто так і не взяв на себе відповідальності за ці пустощі, хоч Вальтер Керноу значився першим у списку підозрюваних. Він, своєю чергою, обвинувачував Еала, пхикаючи на заперечення, що комп’ютер не має почуття гумору.

Це не могло бути повідомлення із Землі — воно пройшло б через центр комунікації «Леонова», і там його прийняв би черговий офіцер — сьогодні Макс Брайловський. А будь-хто інший, якби телефонував з іншого корабля, використав би внутрішній зв’язок. Дивно…

— Добре, Еале. Хто телефонує?

— НЕВІДОМО.

Тож, напевно, це жарт. Ну що ж, зіграймо в цю гру.

— Дуже добре. Будь ласка, виведи повідомлення.

— ТЕКСТ ПОВІДОМЛЕННЯ: ЗАЛИШАТИСЯ ТУТ НЕБЕЗПЕЧНО. ВИ МАЄТЕ ВІДІЙТИ ЗВІДСИ ПРОТЯГОМ П’ЯТНАДЦЯТИ ДНІВ, ПОВТОРЮЮ, ПРОТЯГОМ П’ЯТНАДЦЯТИ ДНІВ.

Флойд стомлено глипнув на екран. Йому було шкода гаяти на це час, і він був прикро вражений, що хтось із членів команди має таке дурисвітське почуття гумору; навіть школяр вигадав би щось цікавіше. Одначе він вирішив продовжити гру, сподіваючись упіймати винуватця.