Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Прокинься, Леро, - суворо і вголос наказую сама собі. – Тобі треба зосередитись на тому, що насправді важливо!

Тільки от серце, яке відчайдушно б'ється, чомусь ніяк не хоче розуміти, що найважливіше для мене – навчання та робота, а зовсім не Слава Бурін…

Відчиняю двері, і розумію, що в цьому наочному уособленні чужого кохання я найменше зможу забути про те, що мене відволікає. Та ще й Риммка підливає олії у вогонь, завдяки мені за те, що повернулася пізніше.

- О, яке це було побачення! Уявляєш, він може годинами не вилазити з ліжка! Я навіть ходити після нього нормально не можу! Та що там, ходити, навіть сидіти боляче! А як він пестить ... - натхненно торохтіла Риммка, закочуючи очі і облизуючи губи. - Ти, до речі, пригощайся, - вона щедро простягла мені коробку цукерок. – Бачиш, він у всьому такий, – сусідка обвела кімнату очима. - І в коханні, і в подарунках! Не розмінюється на дрібне!

- Спасибі! – я, мабуть, надто різко відштовхнула цукерки. – Тобі подарували, ось ти їж! А я, мабуть, краще піду...

- Повернешся пізно? - зраділа навіть Рімма.

- А що, у вас і на вечір плани? - я майже огризаюся, але нічого не можу з собою вдіяти.

- На вечір, на ніч, - вона млосно зітхнула, затеребивши мереживо на грудях. - Як вийде. Але в нього, я думаю, вийде, - вона розреготалася так, ніби щойно придумала дуже смішний жарт. – Тільки от не знаю, чи я витримаю!

- Повернуся, як вийде, - буркнула я. - Але ночуватиму тут. Постарайтеся, будь ласка, все закінчити у пристойний час.

- Зануда ти, Лерко, - кинула мені на прощання Римма, знову повертаючись до своїх цукерок.

Обережно просочившись крізь вузьке клацання дверей, я знову притулилася до стіни і набрала номер Поліни.

- Алло, Поллі? – я вже почала звикати називати її, як усі. - Можна я до вас приїду і трохи повчуся?

- А що, в гуртожитку пожежа? – весело спитала Поліна.

- Щось подібне до того, - схлипнула я. - У сусідки по кімнаті справжня любовна пожежа. Боюся, як би самій не підгоріти.

- Давай, тільки швидше. Нам скоро всім розходитися треба.

- Тоді, може, я перетерплю якось? У бібліотеці посиджу?

- Ой, не дури, - відразу обурилася Поллі. - Навіть якщо ти вкрадеш мої сорочки, я знаю, де тебе шукати. Але ключ від квартири під килимком ми тобі, вибач, не залишимо!

- Спасибі, - видихнула я, вилітаючи вниз сходами.

_________________

Дорогі друзі!!! Не забувайте, плізззз, підписуватись на мене, якщо історія вам подобається!!! Вже дуууже скоро вийде новинка!!! Підписавшись на автора ві її не пропустите, вам обов"язково прийде повідомлення!!!

Люблю вас!

ВАША Кіра