Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан"

— Велетень? — ойкнула Зориця, глянувши на мене. Розкрила рота, але одумалася і змовчала.

— Ну, не такі вже й великі очі були, — засміявся я. — Але здивувалися знатно. факт.

— Стривай, — хмикнув Клим. — Хочеш сказати, що велетень справді був?

— Можеш не сумніватися.

— І ти його теж бачив?

— Гм… Ближче, ніж ти гадаєш.

— От же, свиня собача… — вилаявся зброяр. — А я думав, брешуть… і… що це ти витязя якось звільнити примудрився.

Я помовчав трохи, обмірковуючи відповідь, потім наважився.

— І тут ти не помилився. Без мене не обійшлося… От тільки ти справді все хочеш знати? Розумні люди, сотні років тому сказали, що багато знань збільшують скорботу. Може, залишимо як є? Без подробиць?

— Ну, ні… — рішуче ляснув долонею по столу Клим. — Ти ж не просто так знову до мене з'явився? Допомога потрібна? Можеш на мене розраховувати. Але хочу правду знати. І не ходи витанцьовуй навколо. Я досить прожив і різне бачив. Так що аби чим мене не проймеш... І вже точно — не злякаєш.