Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Даю тобі останній шанс на життя, або ти погодишся, або здохнеш у мухах.

— Значить помру. Шкода так сонця й не побачу перед смертю. Навіть не зможу його відчути...

— Сонечко ти відчуєш перед стратою. Я відрубаю твою голову і відправлю твоєму дядькові в подарунковій упаковці.

Залишившись сама, прислухалася до себе. В артефакті на шиї була енергія. Але я нутром відчувала, що мені не вистачить її, якщо я буду відкривати портал із камери. Тут занадто багато темряви. А ось на поверхні будеш один єдиний шанс.

— Завтра все закінчиться, — сказала з легкою посмішкою.

Вночі навіть вдалося поспати трохи. А вранці я вийшла на поверхню. З мене зняли наручники і дали тростину, бо інакше я не могла йти. Енергетичним баченням я бачила місце страти. Зупинилася, не доходячи метрів десяти. Повернулася обличчям до сонця.

— У тебе останній шанс, крилата.

— Так, я пам'ятаю, і я ним скористаюся.

Переломила сонячну енергію і вдарила монстра в груди й одразу ж відкрила портал на верхню площину.

— Горіти тобі в пеклі гад, — тихо прошепотіла і зробила крок у портал.

Потім були спогади погоні, офіцерів. І менталіст перервав запис.

— Знеболювальне є? Роги просто горять і таке відчуття, що мені їх виламали.

— Краще чаю, — сказала я моргаючи і потираючи віскі.

Голова справді сильно боліла, як і все тіло. Потрібен час, щоб відчуття того, що сталося, зникли. Алекс посадив мене до себе на коліна. Повернулася й обняла його за шию. Так сиділа деякий час із заплющеними очима. Відчула дотик рук до голови і як біль став відступати.

— Дякую.

— Та не за що, — сказав Луї, — це не складно, потім навчу. Я навіть не знаю захоплюватися чи співчувати.

— Порадій, — побачивши здивовання на обличчях колег. — Я вижила. Прибити б того гада, взагалі кайф. Але він як заговорений, заживає просто миттєво.

— Тому що він у своєму середовищі, сама темрява його береже. Тут він буде більш уразливим.

— Сподіваюся, я більше його не побачу.

— Не будь такою наївною, — це вже шеф репліку вставив.

Почула, як хтось чай відпиває. Повернувшись, побачила, що це Нік ще й жує так апетитно.

— Чай, — він підсунув мені великий кухоль із чорним чаєм і шматок піци. — Піца холодна, але ми три години сиділи. А там у спогадах я ледь не помер з голодухи. Як ти вижила, взагалі в шоці. Там навіть для наших із першої площини тяжко буде.

— Дихати важко, але звикаєш трохи. Магію складно застосовувати без сонячного світла. Воно немов провідник чистої енергії. Там це особливо відчувається. Він повівся про сонце.

— Швидше тобі пощастило. Він хотів зробити показовою твою страту.

— Пф, було б що кому показувати. Він там і так цар.

Подивилася на годинник.

— Так-с рідний, а хто дітей із садка забрав?

— Моя мама і Марго сьогодні приїхала з Гілбертом. Я їх одразу до нас відправив, сказав що ми на роботі затримаємося. Твоєму батькові, в сенсі дядьку краще цього не бачити.

— Дякую за турботу, — сказав дядько. — Але я тут із самого початку.

— Як?! — запитали ми в один голос з Алексом.

— Живу довго, вмію багато. Ну й допомогли. Я його голову теж хочу в коробочку з бантиком і заспиртувати. У музей відправимо.

Обидва шефи стукнулися кулаками.

— Я щось пропустила? — з просила в чоловіка.

— Мабуть, я теж.

— Ми вчилися в один рік, — сказав дядько. — І давно знайомі. Плюс по кар'єрі йшли приблизно з однаковою швидкістю. Тільки Шон тут очолив, а я в середній. Кожен зайняв своє місце там, де повинен був. Так-с дітки пора додому, нерви коньячком полікуємо. Тобі вже можна мала. Вже доросла зовсім, навіть заміж вийшла, не спитавши дозволу.

Тихо фиркнула:

— Ось цього я б точно не питала.

— Виразка, — знову сказав Габріель.

— Це не лікується, — сказав йому дядько — як і шило в одному місці.

— Тату, — буркнула ображено.

— Іду-іду.

Він згріб мене в обійми і повів на вихід.

Уклавши дітей спати, спустилася до родичів. Дядько був задумливий, Алекс робив чай.

— Як думаєте, він відступиться? — запитала сама не вірячи в те, що кажу.

Дядько поблажливо посміхнувся. І похитав головою.

— Думаю, він знову діятиме через підставних осіб. Адже ті хлопці, що вирахували, вони були заражені демонами. Алекс тобі не казав, але незабаром після твого зникнення їх усіх знайшли.

— Як?

— За запахом, — сказав брат, — вони їх убили. Навіть некромантам там робити було нічого, добре підготувалися.

— Не залякуйте її, — сказав Алекс. — Тепер ми буде готові. Хоча не знаю як до такого підготуватися... Луї пропонував тобі додати тренувань. Щоб точно демона упокоїти. Навіть на його території.

— Буде добре. А то почуваєшся першокласницею, яка лупцює дорослого.

Тренування почалися наступного ж дня. Знову я літала по матах і ледь стримувалася, щоб не стогнати від болю. Алекс накричав на Луї, коли побачив мене після першого ж тренування. Права попередньо виставив захист від підслуховування. Але мені вистачило їхньої міміки. Злого чоловіка і винуватого Луї.

— За що він його розпікає? — запитав один із колег. А подивившись на мене сказав — Правильно робить. Ти тільки з лікарні вийшла. А ризикуєш знову злягти. Навантаження потрібно поступово збільшувати.

Через кілька тижнів шеф, подивившись на мене, сказав:

— Ти як із порталами?

— У сенсі?

— Користуєшся своїм даром?

— Так, — сказала з усмішкою. — Когось потрібно кудись відправити чи зустріти?

— Потрібно Ніка, менталіста до нас привести.

— Відкрити йому портал? — шеф кивнув. — Ви дядька попереджали, я до нього відкрию.

— Ні.

Написала йому повідомлення, що відкрию до нього в кабінет портал.

«Давай» — отримала відповідь.

Портал я відкрила, з нього показалася рогата голова Ніка.