Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"

Принизливо.

Факт того, що мені потрібно прохати істинних магів торкнутися мене, щоб підзарядити, та стояти, неначе ідіотка, поки вони домінують... Мерзота.

— Насправді сталося дещо гірше…

— Ну?

— Хлопець. Вогневик, — обережно веде Суджі, поки перебираю одяг. Вона ковтає слину, а я прислухаюся до змін емоцій, стоячи спиною до кореянки. Чую, як позаду рухається повітря через її важке та повільне дихання. Я відчуваю її дихання. Тук-тук… тук-тук… — З першого курсу. Він рейлі, тобто був рейлі. Такий маленький чудний хлопець Остін. Він ще страждав через мігрені.

Тиша.

— Був рейлі?

Надія?

— Так. Був. Він вчора ввечері цей…

Тук-тук, тук-тук, швидше, хутчіше.

— Вчора на вечірніх тренуваннях в полі, ну, знаєш, у нас на території академії є чимале згоріле поле, де відбуваються масштабні тренування. І на них Остін викликав потужне полум’я, бо хотів похизуватися перед старшими друзями, а тоді… Ну вогневики ж не відчувають болі від вогню. Ні свого, ні іншого. Вони не горять, навіть волосся лишається майже неушкодженим. А він… Остін. Остін загорівся, він к-кричав…

Я бігаю очима по вмісту шафи, допоки губи тремтять, а думки несуться до крижаного ранку, коли мене відкинуло на інший бік кімнати, витягнувши все повітря до останньої краплини з легень. Я перестала дихати, загубившись у просторі. Забула вдихнути.

— Остін згорів живцем.

Диявол.

— Маги намагалися його погасити, забрати полум’я та було пізно. Вогонь не піддався магам вогню. Це неможливо. Бісова мутація! Мене там не було, але я чула, як він кричав. Дуже гучно. Він… Таке вперше в історії. Вогонь не може вбити вогневика.

Як добре, як же, бляха, добре, що я не вогневиця.

— І тепер я думаю, — Суджі підвищує голос. — Якщо він вийшов з-під контролю, бувши рейлі, то, можливо, і Мері могла померти через викид сили. Можливо, від мене відійдуть підозри, бо ніхто не бачив, як це сталося, свідків немає. Мері могла так само самознищитися.

Я хапаю вішак із сірою формою, ігноруючи тремтіння пальців. Перед обличчям спливають невдоволені карі очі.

Ох, Суджі… Якби ж то все було саме так.

— Якщо ти зібралася спалити її знову...

— Ні, — заперечую, ледь усміхнувшись. — Але я, як завжди, повна ідей.

✯✯✯

Вітання! Ви ще зі мною? Як вам історія? У наступному розділі на вас чекає дещо цікаве!