Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ловець повітряних зміїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець повітряних зміїв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець повітряних зміїв" автора Халед Хоссейні. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 98
Перейти на сторінку:
з твоїм прізвищем тобі могли б навіть запропонувати міністерський портфель.

Я помітив, як Сорая відсторонилася з напруженим обличчям.

— Я — не дівчина, падар. Я — одружена жінка. Крім того, вчителі тоді теж будуть потрібні.

— Вчити може будь-хто.

— Мадар, а є ще рис? — запитала Сорая.

Коли генерал, попрощавшись, поїхав у Гейвард на зустріч з якимись своїми приятелями, хала Джаміля спробувала розрадити Сораю.

— Він тобі добра бажає, — сказала вона, — хоче, щоб ти була успішною.

— Ага, щоб вихвалятися донькою-аташе перед друзями. Ще одна медаль для генерала, — відказала Сорая.

— Не мели дурниць!

— Успішною, — прошипіла Сорая. — Принаймні я не така, як він. Сидить собі тут, доки інші борються з Шураві, та чекає, коли вляжеться пил, щоби повернутися та заявити про своє право на шикарну невеличку урядову посаду. Учителюванням, може, багато й не заробиш, але це моя улюблена справа! І бути вчителькою, до речі, вже точно набагато краще, ніж сидіти на соціальному забезпеченні.

Хала Джаміля прикусила язик.

— Якщо він колись почує, що ти таке кажеш, то назавжди перестане з тобою розмовляти.

— Не хвилюйся, — фиркнула Сорая, кинувши серветку на тарілку. — Я не скривджу його дорогоцінне еґо.

Улітку 1988-го, за півроку до того, як Радянський Союз вивів війська з Афганістану, я завершив свій перший роман: історію про батька та сина, яка розгортається в Кабулі та яку я написав здебільшого на подарованій генералом друкарській машинці.

Надіслав запити до дюжини літературних агенцій, а проте дуже здивувався, коли одного серпневого дня відчинив поштову скриньку і знайшов там лист від нью-йоркської агенції з проханням надіслати повний рукопис. Я відправив його поштою наступного ж дня. Сорая поцілувала дбайливо загорнутий пакунок, а хала Джаміля наполягла, щоб ми пронесли його під Кораном. Сказала, якщо мою книжку приймуть, то вона виконає задля мене назр — заріже вівцю та роздасть м’ясо бідним.

— Будь ласка, хала-джан, не потрібно назру, — сказав я, цілуючи її в обличчя. — Краще виконайте закят — дайте гроші тому, хто в скруті, гаразд? Не потрібно вбивати овець.

Через шість тижнів чоловік на ім’я Мартін Ґрінволт зателефонував з Нью-Йорка та попросився бути моїм представником. Я розповів про це лише Сораї.

— Наявність агента ще не означає, що мене надрукують. Відсвяткуємо, коли Мартін продасть роман.

Ще через місяць Мартін зателефонував і повідомив, що мій роман таки надрукують. Коли я розповів про це Сораї, вона заверещала з радості.

Того вечора ми з її батьками влаштували святкову трапезу. Хала Джаміля приготувала кофту — м’ясні кульки з білим рисом — і білий ферні[62]. Генерал сказав, що пишається мною, а його очі розчулено поблискували. Коли вони з дружиною пішли, ми продовжили святкування пляшкою дорогого «Мерло», яку я купив дорогою додому — генерал не схвалював вживання алкоголю жінками, тому Сорая не пила в його присутності.

— Я так тобою пишаюся, — сказала, піднімаючи свій келих до мого. — І кака теж тобою пишався б.

— Це точно, — відповів я, думаючи про бабу. Як же мені хотілося, щоб він був поруч!

Згодом, коли Сорая заснула — вино завжди наганяло на неї сон, — я стояв на балконі та вдихав прохолодне літнє повітря. Згадував Рахіма-хана і той маленький схвальний відгук на моє перше оповідання. А ще я згадував Гассана. «Настане день, іншалла, і ти станеш видатним письменником, — сказав він якось. — І твої оповідки читатимуть люди з усього світу». У моєму житті було стільки хорошого. Стільки щастя. Цікаво, чи заслужив я бодай на частину цього щастя?

Роман вийшов друком улітку наступного, 1989-го, року, і видавець відправив мене в книжковий тур п’ятьма містами. У афганській спільноті я став сякою-такою знаменитістю. Того ж року Шураві остаточно вивели війська з Афганістану. Для афганців мала б настати благословенна пора. Натомість на моїй батьківщині продовжувала лютувати війна, тепер уже між самими афганцями: моджахедами та урядом Наджибулли — радянської маріонетки. Тож афганських біженців у Пакистані все прибувало. Того самого року завершилася холодна війна та було зруйновано Берлінську стіну. А ще то був рік подій на Тяньаньменьській площі[63]. На тлі всього цього про афганців забули. І генерал Тагері, сподівання якого вже були ожили, коли Союз забрався геть, знову став накручувати свій кишеньковий годинник.

І того ж таки року ми з Сораєю вирішили зачати дитину.

Від думки про батьківство в мені вирували емоції. Я відчував і страх, і захват, і збентеженість, і п’янкість одночасно. Яким батьком я стану, думалося мені. Хотілося бути точнісінько таким, як баба, і водночас анітрохи його не нагадувати.

Однак минув рік, і нічого не відбулося. Сорая стала нервовою, нетерплячою, дратівливою. Натяки хали Джамілі стали надто відвертими, приміром: «Хо деґа! — Ну! — То коли вже я співатиму Аллах Гу[64] за свого маленького навасу[65]?». Генерал, як справжній пуштун, ніколи ні про що не запитував, бо це було б втручання в сексуальні справи доньки та її чоловіка, хай навіть вони одружені вже чотири роки. Але генерал зиркав угору щоразу, коли хала Джаміля дражнила нас на тему дитинки.

— Буває, що не одразу виходить, — сказав я Сораї однієї ночі.

— Але ж, Аміре, рік — це аж ніяк не одразу! — відказала вона не своїм голосом. — Я впевнена, щось не так.

— Тоді нам треба до лікаря.

Лікар Розен — круглопузий повновидий чоловік з дрібними рівними зубами — розмовляв з легким східноєвропейським акцентом, імовірно, слов’янським. Він захоплювався потягами: у його кабінеті всюди, хоч куди глянь, були книжки про історію залізниці, моделі локомотивів, картини, на яких поїзди їхали по рейках через зелені пагорби або мости. І гасло над столом: «Життя — це поїзд. Сідай у вагон».

Він виклав нам план дій. Мене перевірять першим.

— З чоловіками легше, — сказав, тарабанячи пальцями по столу з червоного дерева. — Водогін у чоловіків точно такий, як і розум: простий, майже без сюрпризів. А от з вами, дами... ех, Боженько добряче намудрував, коли вас творив.

Цікаво, він усім парам видає цей пасаж про водогін?

— Пощастило нам, — промовила Сорая.

Лікар Розен засміявся. Забракло кілька ноток, щоб сміх прозвучав щиро. Лікар дав мені направлення в лабораторію та пластиковий стакан, а Сораї вручив направлення на звичайний аналіз крові. Ми потиснули руки.

1 ... 47 48 49 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець повітряних зміїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (2) до книги "Ловець повітряних зміїв"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 27 липня 2023 22:17

Неймовірна книга, книга яка чіпляєте тебе за душу та не відпускає до кінця, книга яка описує та передає емоції які краще прочитати на сторінках книг ніч пережити у власному житті.. книга яка вчить тебе любити своїх рідних, тому що вони можуть дуле легко зникнути і ти більше їх ніколи не побачеш, але вічно будеш пам'ятати. Однозначно одна з найкращий прочитанеих книг за все моє життя, 10/10

Наталія Ашихміна
Наталія Ашихміна 20 березня 2024 19:11

Так це глибокий та захоплюючий твір. Погляд очевидця про життя серед війни , про людяність, жорстокість , неминучість, наслідки неправильних вчинків та спокуту і прощення.