Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Черево Парижа 📚 - Українською

Читати книгу - "Черево Парижа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Черево Парижа" автора Еміль Золя. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 97
Перейти на сторінку:
сподобались обличчя постійних відвідувачів кабінету, йому було приємно зустрічати їх і за звичкою подовгу сидіти з ними. Привітне бородате лице Робіна, строгий профіль Клемане, худорлявість блідого Шарве, горб Логра, Гавар, Олександр, Лакайль починали займати в його житті все більше місце. Від цих розмов Флоран мав майже чуттєву насолоду. Коли він брався за мідну ручку дверей кабінету, то ніби почував, що вона, як жива, гріє йому пальці і повертається сама собою. Він би не відчув більшої насолоди, потискуючи гнучку жіночу руку.

І справді, в кабінеті відбувалися серйозні події. Якось Логр розійшовся більш ніж звичайно і почав люто гатити кулаками по столу, заявляючи, що коли б вони були справжні мужчини, то повалили б уряд. І оцінювач додав, що їм треба тепер же домовитись, якщо вони хочуть бути готові до моменту розгрому. Потім, усівшись тісним колом і притишивши голоси, присутні умовилися сформувати маленьку групу, яка була б готова до будь-яких несподіванок. З того дня Гавар пройнявся переконанням, що він член таємного товариства і бере участь у змові. Гурток не розростався, проте Логр обіцяв звести його з іншими групами, які він знав. Коли весь Париж буде в їхніх руках, вони примусять Тюїльрі затанцювати. Тут пішли нескінченні дискусії, що тривали кілька місяців, обговорювались організаційні питання, висловлювалися думки про мету й засоби, виступали на сцену стратегія й питання про майбутній уряд. Тільки-но Роза приносила грог для Клемане, пива для Шарве та Робіна, чорну каву для Логра, Гавара і Флорана й маленькі чарочки Лакайлю та Олександрові, одразу ж кабінет щільно зачиняли, і розпочиналося засідання.

Шарве і Флоран, природно, були головними сперечальниками. Гавар звичайно не міг удержати свого язика і потроху розповів історію заслання до Кайєнни. Це створило Флорану ореол мученика. На цій підставі Гавар вимагав, щоб Флоранові особливо довіряли. Одного вечора торговець живністю не витримав нападок на свого приятеля, якого в ту хвилину не було у винарні, і вигукнув:

— Не чіпайте Флорана, його було заслано до Кайєнни!

Але Шарве чомусь образила така перевага.

— Кайєнна, Кайєнна,— пробурмотів він крізь зуби.— Зрештою там не так уже погано, як кажуть.

І він намагався довести, що заслання — це дрібниця, що найбільше страждання — це залишитись у пригнобленій країні, не сміючи розкрити рота перед лицем торжествуючого деспотизму. Проте якщо його самого 2 грудня не заарештували, то це не його провина. Шарве навіть натякнув: що ловлять тільки дурнів. Ці приховані заздрощі зробили з нього постійного супротивника Флорана. Дискусії звичайно зводились до обміну думками між ними двома. І вони говорили цілими годинами, тоді як інші мовчали, причому ніхто з них, ні Шарве, ні Флоран, ні разу не визнав себе переможеним.

Найулюбленішою темою були реформи в країні після перемоги.

— Ну, ми переможемо, а далі? — починав Гавар.

І кожен висловлював свою думку, бо перемогу вважали викінченою справою. Вони поділилися на два табори. До табору Шарве, де проповідували ебертизм,— приєдналися Логр і Робін. Флоран, який увесь час плекав гуманітарні мрії, вважав себе соціалістом і спирався на Лакайля та Олександра. Що ж до Гавара, то він не заперечував проти насильства; але через те що йому часом дорікали за його власне багатство, глузували з цього, то він сердився і називав себе комуністом.

— Слід зробити грунтовну чистку,— вимовляв Шарве уривчасто, мов рубав сокирою.— Стовбур дерева гнилий, треба його зрубати.

— Атож,— підхоплював Логр, устаючи, щоб здаватися вищим, і задіваючи горбом перегородку, яка починала дрижати.— Все полетить до біса, я вам кажу... А там побачимо!

Робін схвально кивав головою, його мовчанка ставала радісною, коли пропозиції набирали революційного забарвлення. При слові «гільйотина» очі його ставали зовсім ніжними; він примружував їх, немов бачив перед собою знаряддя кари, і це зворушувало його. Мовчазний Робін тихенько терся підборіддям об головку свого ціпка, невиразним бурмотінням висловлюючи своє задоволення.

— А проте,— зауважував Флоран трохи сумним, голосом,— хоч ви і зрубаєте дерево, однаково треба зберегти насіння... Я, навпаки, гадаю, що й саме дерево слід залишити, прищепивши йому нові життєві сили... Політичну революцію, як бачите, вже здійснено; тепер треба подбати про трудящого, про робітника; наш рух мусить бути тільки соціальним, і я не повірю, щоб нам вдалося зупинити народ, коли він захоче взяти своє. Народ утомився, він вимагає своєї частки!

Ці слова захоплювали Олександра, його добре обличчя сяяло, коли він запевняв, що народ справді втомився.

— І ми вимагаємо своєї частки,— додавав Лакайль погрозливо.— Всі революції були на користь буржуїв. Досить з них. У цій революції вже настане наша черга!

Тут виникала незгода. Гавар пропонував загальний переділ усього, Логр заперечував, кажучи, що не шанує грошей. Тоді Шарве, покриваючи гамір гучним голосом, вів розмову сам:

— Егоїзм класів — одна з найміцніших твердинь тиранії. Погано, якщо народ буде егоїстом. Коли нам він допоможе, то дістане свою частку... Чого мені битися за робітника, якщо він не хоче битися за мене? Та, власне, не в тому річ! Потрібно буде не менше десяти років революційної диктатури, щоб привчити таку країну, як наша Франція, користуватися волею.

— До того ж,— додавала рішуче Клемане,— пролетаріат ще не дозрів, ним треба керувати.

Вона рідко вступала в розмову. Ця серйозна висока жінка, одна серед чоловіків, слухала розмови на політичні теми з серйозним, професорським виглядом. Прихилившись спиною до перегородки, вона пила маленькими ковтками грог, раз у раз поглядаючи на співрозмовників. Брови її хмурились, ніздрі роздувалися; ці мовчазні знаки згоди чи заперечення доводили, що вона все розуміє і має цілком певну думку про найскладніші речі. Час од часу Клемане скручувала цигарку, пускала кутиком рота тоненькі струмені диму і прислухалась уважніше. Здавалося, що вона є арбітром дебатів і по їх скінченні має роздати учасникам нагороди. Клемане, мабуть, вважала за краще залишатися жінкою і утримуватись від висловлювань, гадаючи, що не личить їй розпалятись, як чоловікові. Тільки під час гарячої суперечки вона кидала якесь зауваження або робила висновок, що складався з одного слова; на думку Гавара, вона могла заткнути за пояс навіть самого Робіна. В глибині душі конторниця вважала себе набагато розумнішою від цих панів. Вона відчувала повагу тільки до Робіна, часто подовгу дивилась на нього великими чорними очима, милуючись його мовчазністю.

Флоран, як і всі інші, не звертав уваги на Клемане. Для них вона була чоловіком . Їй так енергійно трясли руку, що могли вивихнути плече. Якось Флоран був присутній при славнозвісному зведенні грошових

1 ... 47 48 49 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Черево Парижа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Черево Парижа"