Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Вони хворі!

— Більшість людей погодиться з вами. Це пояснює, чому відбувалися анатомічні заколоти, коли розлючені юрби народу нападали на медичні школи. Це траплялось у Філадельфії, Балтиморі, Нью-Йорку. Будь-який медичний навчальний заклад міг бути спаленим ущент. Суспільний жах та підозри призводили до того, що незначний інцидент міг спричинити заколот.

— Мені здається, їхні підозри були цілком обґрунтованими.

— Але де б ми були сьогодні, якби лікарі не могли робити розтини трупів? Якщо ви вірите у медичну науку, то маєте погодитися із необхідністю вивчення анатомії.

Здалеку почувся поромний гудок. Джулія подивилася на годинник і підвелася.

— Я мушу йти, Генрі. Маю встигнути на наступний пором.

— Коли ви повернетеся, можете допомогти мені підняти ящики з підвалу.

— Це запрошення?

Він роздратовано стукнув своїм ціпком по підлозі.

— Я думав, це й так зрозуміло.

Вона подивилась на купу невідкритих коробок і подумала про скарби, які ще треба було відшукати всередині них, про листи, які треба було прочитати. Джулія не мала уявлення, чи розгадка, чиїм був скелет у її саду, крилася в цих коробках. Усе, що вона знала — це те, що історія про Норріса Маршал— ла та Вестендського Женця вже спокусила, її і вона жадала дізнатися більше.

— Ви ж повернетесь, чи не так? — спитав Генрі.

— Мені треба звіритися з календарем.

Був уже вечір, коли Джулія нарешті повернулась додому у Вестон. Тут принаймні світило сонце, і вона подумала, що було б непогано витягти барбекю і хильнути трохи вина на задньому подвір’ї. Але коли вона повернула до свого провулку і побачила срібну БМВ, що стояла біля її будинку, шлунок стиснувся так міцно, що вино тепер могло б лише викликати блювоту. Що тут робить Річард?

Джулія вийшла з машини й роззирнулась довкола, але нікого не побачила. Лише коли вийшла через кухонні двері на заднє подвір’я, побачила його посеред схилу, де він оглядав її володіння.

— Річарде?

Її колишній чоловік обернувся, і вона пішла йому назустріч. Минуло п’ять місяців, відколи вони бачилися востаннє. Він був у гарній формі, підтягнутий і засмаглий. Було боляче дивитись на те, як гарно на нього вплинуло розлучення. Чи, можливо, справа була у тих заміських клубах, де він вештався з Тіфані-з-однією-ф.

— Я намагався зателефонувати, але ти ніколи не береш слухавку, — сказав він. — Я подумав, що ти уникаєш моїх дзвінків.

— Я їздила у Мен на вихідні.

Він навіть не спитав навіщо. Як завжди, його насправді не цікавило, чим вона займається. Натомість він показав на її заросле подвір’я.

— Чудова ділянка. Ти можеш тут багато чого зробити. Навіть для басейну місце є.

— Я не можу собі дозволити басейн.

— Тоді терасу. Треба лише розчистити ці чагарники біля струмка.

— Річарде, що ти тут робиш?

— Я був неподалік. Вирішив, що можу заскочити подивитись на твій новий маєток.

— Що ж, ось він.

— Будинок вимагає капітального ремонту.

— Я займаюсь ним потроху.

— Хто тобі допомагає?

— Ніхто, — її підборіддя гордо стриміло у небо. — Я сама поклала кахель на підлозі у ванній.

І знову він ніяк не відреагував на її слова. Це була їхня звичайна одностороння бесіда. Розмовляли вони обоє, але справді слухала лише вона. І лише тепер вона це усвідомила.

— Слухай, я довго їхала і втомилась, — сказала Джулія, повертаючись до будинку. — І справді не маю настрою для посиденьок.

— Чому ти балакаєш про мене за спиною? — запитав Річард.

— Що?

— Відверто кажучи, я вражений, Джуліє. Ніколи б не подумав, що ти на таке здатна. Але розлучення відкриває справжнє обличчя людини.

Аж тепер вона розчула огидні нотки гніву в його голосі. Як вона не помічала їх раніше? Навіть його поза кричала про це, його широко розставлені ноги і кулаки, які він стискав у кишенях.

— Гадки не маю, про що ти говориш, — сказала Джулія.

— Казати людям, як сильно я тебе ображав! Що я зраджував тебе протягом усього нашого шлюбу.

— Я ніколи про це нікому не казала. Навіть якщо це було правдою.

— Що за дурню ти верзеш?

— Ти ж бігав наліво, хіба ні? Вона знала, що ти одружений, коли ви почали спати разом?

— Але пліткувати про це з кимось...

— То це правда? Ми ще не розлучилися, а ви удвох уже обирали собі нову порцеляну. Усі знають про це, — вона замовкла, коли їй спало на думку, про що ця розмова. Можливо, не всі знали.

— Наш шлюб завершився задовго до розлучення.

— То ось яку версію ти всім розповідаєш. Бо для мене це новина.

— Ти хочеш гірку правду про те, що пішло не так? Як ти не давала мені досягти того, до чого я прагнув?

Вона зітхнула.

— Ні, Річарде, я не хочу всього цього чути. Мені вже справді байдуже.

— Тоді якого біса ти намагаєшся зірвати моє весілля? Чому ти розпускаєш про мене плітки?

— Хто слухає ті плітки? Твоя подружка? Чи її татко? Ти боїшся, що він дізнається правду про свого нового зятя?

— Просто пообіцяй мені, що припиниш це.

— Я нікому не казала про це жодного слова. Я навіть не знала про твоє весілля, доки Вікі мені не розповіла.

Він пильно подивився на колишню дружину і неочікувано вигукнув:

— Вікі. Та сучка.

— Їдь додому, — сказала Джулія і пішла геть.

— Зателефонуй Вікі просто зараз. Скажи їй, щоб стулила пельку.

— Це її пелька. Я