Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"

— Скільки рушниць у нас тут? — спитала я.

— Що менше ви знаєте, то краще, — зауважив якийсь чоловік із тіней, і я кивнула.

— Їх можна сховати під долівкою. Я вам покажу, — сказав Деніел О’Тул, не в змозі дивитися мені в очі.

— За нами, можливо, женуться «брунатні». Вони були повсюди на березі. Ми не могли дістатися печер, не привівши їх туди, до решти тайника.

— Стули пельку, Педді, — різко сказав хтось.

— Як підстрелили Роббі? — спитала я. Голос у мене був рівний, а руки дрижали.

— Один із «брунатних» обстрілював дерева, сподіваючись нас налякати. Роббі навіть не скрикнув. Ішов далі, аж поки ми всі не опинилися всередині.

Повернулася Мейв — із повними руками, але бліда на виду.

— Міс Енн, доріжкою їдуть «брунатні». Дві вантажівки. Місис Ґаллагер прокинулась, і Оїн теж. І вони бояться. Оїн просить, щоб ви до нього зайшли.

— Якщо вони прийдуть сюди й побачать Роббі, то все зрозуміють. Зрозуміють, навіть якщо ми сховаємо зброю на горищі, а решта нас розбіжиться. Обшукають це місце — а може, й підпалять, — і заберуть Роббі, — сказав чоловік із ліхтарем.

— Віднесіть Роббі до збруйного сараю, — наказала я. — Там є ліжко. Облийте Роббі рештою віскі з цієї пляшки й поставте пляшку на підлогу біля нього. Тоді добре його вкутайте. Голову теж накрийте — тільки нижню частину обличчя залиште відкритою, наче він заснув із подушкою на голові. Містере О’Тул, візьміть кобилу, ту, що вагітна. Покладіть її й метушіться коло неї так, наче вона скоро народить. Усі інші ховайте зброю й ховайтеся самі. Я не пускатиму їх так довго, як тільки зможу. Мейв, за мною, — звеліла я й подалася по траві назад, а дівчина побігла за мною назирці. Я промчала будинком, стягнувши із себе закривавлений халат і нічну сорочку під ним, запхала їх під ліжко й надягнула сукню, у якій ходила напередодні, ненадовго зупинилася, щоб збризнутися парфумами й провести рукою по косі, яка майже розплелася.

— Міс, у вас кров на обличчі й на руках! — вигукнула Мейв, коли я зустрілася з нею в передпокої, і я кинулася до кухонної раковини і заходилася терти руки й лице, тимчасом як будинком рознісся різкий стук. Вояки були вже під дверима.

— Іди до Бріджид і Оїна. Скажи їм, щоб сиділи нагорі. Залишся з ними, Мейв. Зі мною все буде гаразд.

Вона кивнула і знову зникла, беззвучно злетівши вгору довгими сходами, тоді як я підійшла до дверей, перевтілившись у героїню власної історії з повною головою сюжетних ліній і можливих сценаріїв; наче Скарлет О’Гара, яка прийняла десяток відвідувачів, я тремтливою рукою відчинила двері й привіталася із суворолицими чоловіками, що стояли під дощем.

— Оце так! — вимовила я, позбувшись ірландського акценту, яким у Ґарва-Ґлібі оборонялася, наче бронею, від самого пробудження. — Ви мене налякали! Там такий жах. Я сама щойно була надворі. У сараї. У нас от-от народиться лоша. Наша дівчинка страждає. Мені довелося з нею посидіти. Хтось із вас знає, звідки беруться діти? — Я засміялася так, наче пожартувала. — Я, звісно, про дитинчат худоби, — щебетала, терплячи, поки дощ просочував мою сукню спереду й кропив кучері довкола обличчя, а тоді відступила й широко змахнула рукою, запрошуючи їх усередину.

— Чим я можу вам зарадити? Лікаря, на жаль, немає. Сподіваюся, ніхто з вас не потребує медичної допомоги.

— Нам потрібно обшукати будинок, мем. І ділянку, — сказав командир, але навіть не спробував увійти. На ньому був шотландський капелюх і високі чоботи, і я згадала, що казав Томас про допоміжні сили. Вони не підпорядковувалися нікому.

— Гаразд, — нахмурилась я. — Але навіщо?

— У нас є підстави вважати, що в лісі довкола цього будинку є ті, хто займається контрабандою зброї.

— Он як, — сказала я з непідробним страхом у голосі. — Що ж, звичайно, ви можете обшукати будинок, капітане. Можна називати вас капітаном? — Я відступила вбік, звільнюючи йому дорогу. — Надворі страшенно мокро. А я саме була в сараї. Нікого не бачила. А якщо ви всі протупаєте через сарай, наша сердешна кобила, ймовірно, втратить лоша. Можна провести кількох із вас, щоб ви зазирнули всередину й не злякали її?

— Хто ще є в будинку, мем? — запитав доп, не зваживши на моє прохання.

— На бога, капітане! — наполягла я, тупнувши ногою. — Я тут уже промокла до рубця.

Чоловік на мить опустив погляд на мої груди й відвів його.

— Усі ви, якщо збираєтеся зайти, будь ласка, заходьте.

Капітан — він не став сперечатися з тим, яке звання я йому надала, — різко наказав шістьом із бійців оточити будинок і чекати подальших указівок, а решті — зайти з ним досередини. Загалом бійців було десятеро, і четверо з них радо ввійшли до передпокою, дозволивши мені зачинити за ними двері.

— Джентльмени, можна взяти у вас верхній одяг і капелюхи? — спитала я, знаючи, що вони не погодяться.

— Скільки людей у будинку, мем? — знову спитав капітан, перевівши погляд нагору, де закінчувалися сходи. Єдиним світлом у будинку були лампа в горішньому коридорі й вогник, який я залишила в кухні. Я ввімкнула люстру вгорі й залила бійців світлом.

— Мій син — йому шість, і він спить, тож, будь ласка, обшукуйте тихо, — моя свекруха та одна служниця. Лікар у Дубліні. Наш наглядач у сараї з кобилою. Його син, напевно, теж із ним, хоча вже міг і піти спати.

— Вони були там, коли ви пішли?

— Так, капітане. Тільки я залишила їм пляшку віскі, щоб вони не надто засмучувалися, що чекають дитинча разом із кобилою, — змовницьки всміхнулась я.

— Ви американка, мем? — запитав ще один із бійців, і я зрозуміла, що вже бачила його у Слайґо. Він був одним із тих, хто розбив вікна в універмазі «Лайонс».

— Так. Ірландського акценту, на жаль, не набула.

— Ви нічого не втратили, — запевнив чоловік, а його капітан показав на сходи. — Барретте, обшукай разом із Россом кімнати нагорі. Ми з Волтерсом шукатимемо тут.

— Офіцере Барретт, офіцере Росс, прошу, будьте обачні, — мило попросила я. — Моя свекруха досить дивакувата. Я не хотіла б, щоб когось із вас штрикнули кочергою.

Вони сполотніли й завагались, а тоді побрели вгору сходами. Я засумнівалася, не знаючи, за ким піти назирці, але знала, що у Бріджид є голова на плечах і сподівалася, що вона її не втратить і простежить, щоб і Оїн її зберіг. Щодо Мейв я не мала сумніву, що вона поводитиметься як треба.

— Капітане, може, принести вам