Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Вбивство? – прошепотіла Флора замість подяки.

– Смішно вірити у такі збіги. – Асіанин помітив, що вона не може відкрити туго закручену кришечку, і прийшов на допомогу. – Дивіться, – вказав на екран, – шеф-кухар ресторану присягається, що готує віандійську форель чверть століття і жодного разу не мав скарг від клієнтів. У цієї риби отруйні залози на голові, а голову відсікають насамперед. Треба бути повним телепнем, щоб примудритися отруїти рибу. Натомість зовсім не важко капнути отруту в готову страву сусіда за столом. Адже Сенрік не з повітря взяв своє «видіння». Йому заплатили за шоу й обірвали ниточку до замовника.

Флора зробила невеликий ковток. Її все ще мучив кашель, але вона не перестала докопувалася до того, що сталося.

– Думаєте, це хтось із тієї четвірки? – запитала, майже впевнена у відповіді.

– Або офіціант, або будь-хто з відвідувачів ресторану. Але я поставив би на компанію Сенріка. Вельми колоритні особи… Азаль Сонцелика власною персоною, любитель неповнолітніх красунь суддя Псарк, колишня скандальна співачка Енда Шерк… із нею вам краще не перетинатися. І Самон Ейт, брат загиблої дружини Ділена Рокса.

– Чоловік із палицею! – вражено вигукнула Флора, ледве не носом встромляючись у екран, щоб краще розглянути фігури на задньому плані.

– Він потрапив у аварію через день після сестри, – сказав Перс. – Поспішав на похорон… Залишився без ноги, біопротез не прижився… Мучиться, бідолаха, з механікою. Все краще, ніж інвалідний візок.

– Бідолаха? Та він був першим, хто намагався мене оббрехати! Ну, після Ділена Рокса. Цей чоловік підкинув мені гаманець на станції метро! Якби я його підібрала, мене заарештували б! Поліцейські чекали того, хто візьме гроші!

– Ви не взяли, – констатував асіанин. – Чому?

– Вони не мої! Чому це всіх так дивує?

Він знизав плечима і глянув на годинник.

– Ще пів години до закінчення тесту ДНК, – повідомив цілком дружелюбно. – Як ви дивитеся на те, щоб витратити їх із користю і навідати Самона Ейта?

Флора охоче взяла б участь у будь-чому, аби лиш не сидіти в чотирьох стінах і не прокручувати в голові реальні та уявні страхи.

– Буду вдячна за супровід, – відповіла з усією щирістю, на яку була здатна.

Перс усміхнувся без колишньої іронії та подав їй куртку.

– Самон обожнює рибалку, – пояснив, вимикаючи інфоекран. – Готові до прогулянки на свіжому повітрі? Не бійтеся «невидимки», вдень цей трюк погано спрацьовує навіть із нормальним обладнанням.

– А хіба смерть Ділена Рокса… – Флора не договорила.

– Ні, Сніжко, це навряд. Ну ж бо, сміливіше! Світ небезпечний і без «невидимок».

– З вами я нічого не боюся, – її голос здригнувся.

– Окрім мене самого, – уточнив асіанин. – Не страждайте марно, це стандартна ситуація. Ходімо?

Флора взяла його під лікоть.

– Не стандартна, – відповіла похмуро. – Я над цим працюю. Чесно.