Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

***

Рекламні буклети запевняли, що захисні системи Торі-Ейл не лише очищають опади, а й помітно пом’якшують температурний режим, та й швидкість вітру зменшують мало не вдвічі. В ідеалі це мало означати, що садибі не страшні ні бурі, ні морози, ні кислотні дощі, що почастішали останнім часом, та за фактом більш-менш надійно функціонували лише фільтри.

Незважаючи на пізній ранок, було холодно. Плюс шість за Цельсієм, мряка й ураганні пориви швидкістю, якщо вірити датчикам біля входу, понад десять метрів за секунду створювали незабутнє поєднання. Бліде сонце Віанди й не думало виглядати, хмари густішали на очах, далеко на горизонті беззвучно спалахували і гасли блискавки. Не та погода, щоб насолоджуватися природою.

Флора застебнула куртку до самого підборіддя і сховала змерзлі руки в кишені.

– Ви впевнені, що той чоловік рибалить? – промовила із сумнівом.

Перс вказав на віддалений кінець ставка, де виднівся високий намет кольору хакі.

– Рибалка – його слабке місце, – сказав, огинаючи калюжу, що зібралася на садовій доріжці. – На Віанді нормальних водойм майже немає, та й за Роксом Самон Ейт не сумує. Певен, він радіє його смерті і святкує цю подію, займаючись своїм хобі. Обережніше, плитка слизька.

Флора дріботіла за асіанином, уже шкодуючи, що не взула чоботи. Календар запевняв: весна настала, проте природа з ним не погоджувалася.

– Думаєте, він розмовлятиме з нами? – запитала, ухиляючись від мокрої гілки молодої вишні.

– А які у нього варіанти? – Наступне деревце Перс притримав, даючи Флорі змогу пройти. – Він має хоча б вислухати запитання і відреагувати на них.

Як виявилось, варіантів у Самона Ейта вистачало. Він був п’яний як чіп, хоча це й не заважало йому міцно обіймати однією рукою майже повну пляшку віскі.

– Чверті немає, – зауважила Флора. – Хіба він міг так напитися всього кількома чарками? Що ви робите?!

Перс викликав медиків і лиш тоді повернувся до неї.

– Ейт – не тендітна панночка, Сніжко. Він би не вирубився від кількох ковтків. Або в пійло щось підмішали, або він отруївся за сніданком, або була ще одна пляшка, яку хтось забрав.

– І ви зараз підете, щоб пошукати того, хто, можливо…

Флора здригнулася і замовкла. Так часто роблять у детективних фільмах, і начхати, що залишатися тут самій невимовно страшно. Злочинця треба ловити по гарячих слідах, а не думати про чиїсь примхи.

– Ні.

– Але чому? – Здивування пересилило стриманість. – Хіба це не правильно?

– Тому що насамперед я захищаю ваші інтереси, Сніжко. Що станеться з моєю діловою репутацією, якщо я покину клієнтку і займуся проблемами сторонньої людини? Тим паче, тут теж є кілька цікавих речей. Погляньте! Тільки не чіпайте.

Флора зробила крок до нерухомого тіла і ледь не впала, наступивши на ціпок. Праворуч від Самона Ейта, поряд із його рукою, стояли два контейнери для виловленої риби. Один із них був порожній, а в іншому, відкритому, тьмяним сріблом блищали чотири вгодовані тварюки, що віддалено нагадували форель. Їхні великі голови, обсаджені дрібними шипами, з’являлися над водою і зникали з легким плеском. Прикриті лускою отруйні залози неохайними наростами темніли на широких лобах.

– Ця риба не зі ставка Торі-Ейл! – скрикнула Флора, похитнувшись від несподіванки. – Тут лише коропи та різна декоративна дрібнота. Касіал грався біля цього ставка! Ділен Рокс не ризикував би життям сина! Навіть закон забороняє вирощувати смертельно небезпечні види у власних господарствах. У Торі-Ейл немає ніякої форелі!

Асіанин задумливо штовхнув контейнер із водою, змусивши рибу захвилюватися.

– У них роти не проколоті, – в його тоні зародилася зацікавленість. – Цю форель не ловили он тою вудкою, що валяється за вашими ногами. Хмм…

– Тобто Самон Ейт привіз її із собою, щоб випустити? Навіщо? Гаразд, хай буде – на зло Ділену Роксу, якого, ви самі казали, він ненавидів. Але Рокса більше нема!

Перс зачинив контейнер, не торкаючись кришки.

– Рокса немає, зате є його старший син, за яким стежить пів світу, – відповів сухо. – Ейт міг напакостити Алену і нацькувати журналістів. «Рокси зневажають закон! У маєтку людини, на яку рівнялась уся планета, виявлено незаконних тварин!» – як вам заголовок для новин? Звучить не дуже влучно, але за бажання з цього можна зробити сенсацію.

– Або Ейт збирався його підставити, – луною відгукнулася Флора. – Сенрік Ясноокий звинуватив у вбивстві сина Рокса і загинув від отрути віандійської форелі. І оце так збіг – біля стін будинку Роксів, де заправляє Ален, плаває ця сама форель!

– Звинуватив би, – нагадав асіанин, визираючи за ріг рибальського намету. – Сенрік помер, залишивши багатозначну недомовленість. Кілька секунд його життя заощадили Алену чимало нервів.

– Або Бретту.

Перс заперечливо хитнув головою.

– Бретт – ніщо у діловому та політичному сенсі. Нащо його підставляти? Навіть якщо за рік він отримає два острови, це не зробить його значною фігурою на Віанді. Та й у метро ви зустріли спочатку Ейта, потім Бретта. Дуже сумніваюся, що стався збіг. І… Відійдіть, Сніжко, медики прибули. З ними наш знайомий інспектор Ільс, який, схоже, остаточно оселився в Торі-Ейл. Як ся маєте, інспекторе? – адресувалося масивному чоловікові у щільному пальті, об’ємна туша якого перекрила вхід. – Сподіваюся, ви не підозрюватимете нас в екологічному злочині?