Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

На віандійську форель Ільсу було начхати, зате нерухоме тіло спричинило безліч підозр – аж до того моменту, коли Ейту ввели щось протиалкогольне і він повідомив, що набрався без сторонньої допомоги, а дві порожні пляшки викинув у ставок. Щодо небезпечної риби теж нічого не заперечував, тим паче контейнери йому допомагав нести хлопець із персоналу, якого опитали і який підтвердив кожне слово.

Каявся Ейт просто й невигадливо: мовляв, здурів на старість, захотілося хоч наостанок зробити капость ненависному племіннику. Чому наостанок? А Ейт незабаром покине Віанду. Забереться подалі від цієї мерзенної планети. Треба, щоб клятий родич надовго його запам’ятав, хіба ні?

– Я наглядаю за вами, – сказав інспектор, коли Флора та її супутник залишали місце подій.

– Краще за ставком нагляньте, – порадив Перс.

Ільс байдуже знизав плечима і промовчав. Схоже, це означало, що ситуацію тихо замнуть.

– Самон Ейт викинув рибу з першого контейнера, випив дві пляшки віскі і заснув біля другого, відкритого, звісивши руку до форелі? – Навіть Флора бачила фальш. – Дурниці! Ейт отямився, зрозумів, що його ледь не вбили черговим нещасним випадком, і когось покриває. Заради шантажу?

Вітер посилився, тому асіанин зняв свою куртку й накинув їй на плечі.

– Пропоную теж прикинутися вівцями і почекати з питаннями щодо гаманця, Сніжко. Подивимося, що в Ейта на думці. Хоча буде прикро, якщо його прикінчать раніше, ніж він дасть відповіді.

Коли вони підходили до колон Торі-Ейл, кишенькова інфопанель Перса запищала.

– Результат аналізу ДНК? – Флора чекала цього з хвилини на хвилину. – Що там? Чия кров була на моїй стіні?

– Вгадайте із трьох спроб. – Асіанин дивився на темні рядки з незрозумілим виразом обличчя. – Точніше, з двох. Гарантую, не помилитеся.

– Ален Рокс? – Це здавалося немислимим, і все ж вона сказала перше, що спало на думку. – Знову Ален?!

– Еге ж, скрізь Ален. Аж смішно, чесне слово.

Та Флорі сміятися зовсім не хотілося.