Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 157
Перейти на сторінку:
вислизнули.

Двоочка попросила їх:

– Пустіть мене на дерево – я спробую тих яблук нарвати.

Щойно підійшла Двоочка до дерева, а золоті яблука вже самі їй до рук просяться, гілочки нахиляються низенько… Забрала мати у неї яблука, і стало відтоді Двоочці жити ще гірше, бо тепер мати з сестрами заздрили їй чорною заздрістю і все чекали нагоди, щоб принизити дівчину.

Одного разу стояли вдова з дочками біля чарівного дерева, а дорогою їхав юний лицар.

– Гей, Двоочко, – гукнули її сестри, – ховайся хутчіш, а то нам соромно за тебе, яка ти обідранка. – І накрили порожньою діжкою і дівчину, і яблука, які вона щойно для них зірвала.

Побачив красень лицар чарівне дерево, спинився і каже двом сестрам:

– Це ж чия така золота яблуня? За одну гілку з неї я заплачу будь-яку ціну.

І збрехали Одноочка з Триочкою, що то їхня яблуня і вони зараз же зламають для нього гілку, та хоч як старалися, пообдиралися, дістати ані гілку, ані яблук не змогли – ті немов вислизали з їхніх рук. Лицар здивувався:

– Чому же це ви від власного дерева не можете й гілку відламати?

А Двоочко під діжкою все чула, як її сестри брехали, то й викотила просто до ніг лицаря з-під тієї діжі два золоті яблука. Мусили тоді Одноочка з Триочкою зізнаватися, що це витівки їхньої сестри, яка приховує від усіх два свої безсоромні ока.

– Двоочко, виходь! – наказав лицар.

А як Двоочка вийшла, зараз лицареві так сподобалася, що він сказав:

– Двоочко, а ти зірвеш мені гілку з цього дерева?

– Звичайно, – відповіла Двоочка, – адже це моя яблуня. – Залізла вона на дерево, зірвала гілку зі срібним листям і золотими яблуками й подала лицареві.

– Двоочко, чим я можу віддячити тобі за твій подарунок? – спитав її лицар.

– Ах, – зітхнула Двоочка, – не чекає тут мене нічого доброго, я була б рада, якби ви могли забрати мене звідси назовсім.

Підняв лицар Двоочку легенько, посадовив поперед себе в сідло і поїхали вони до замку. А там одягнув він її в розкішні шати, пригощав стравами заморськими, а далі й весілля зіграли. А чарівне дерево слідом за господинею перейшло.

Рапунцель

Давним-давно жили на світі чоловік і жінка. Вони мріяли про дітей, скільки себе пам'ятали, і ось нарешті Господь зглянувся на них і жінка понесла,

Їхні вікна виходили на чудовий сад, повний гарних квітів і різної зелені. Але до саду, обнесеного високою огорожею, ніхто не наважувався залізти, адже то був сад злої відьми.

Одного разу майбутня мама побачила, що у відьминому саду росте дуже гарний рапунцель. З того дня вона жадала тільки одного – якби скуштувати його. Помітивши, як вона змарніла, чоловік запитав:

– Про що ти сумуєш, люба моя?

– Я помру, – призналася вона, – якщо не скуштую хоч трохи рапунцеля з відьминого саду.

Чоловік був ладний на все ради своєї любої дружини, тому, коли впала ніч, переліз через огорожу, нарвав у відьминому саду цілий оберемок зеленого рапунцеля і приніс жінці.

Вона дуже зраділа і з вдячністю з'їла все до останнього листочка. І так їй цей рапунцель сподобався, що наступного дня вона знову послала чоловіка до відьминого саду.

Цього разу за огорожею на нього чигала… відьма.

– Яким правом ти заліз до мого саду, – виблискувала очима вона, – і крадеш мій рапунцель? Ти дорого заплатиш за свою зухвалість!

– Моя провина, – покаявся він, – але на такий вчинок мене штовхнули обставини: моя вагітна жінка, побачивши у вікно ваш рапунцель, так захотіла його скуштувати, що могла вмерти, якби я не дістав його.

Відьма змінила гнів на ласку:

– Я дам тобі стільки рапунцеля, скільки треба, і сама поклопочуся про дитину, яка народиться у твоєї жінки.

Чоловік так злякався, що не зміг нічого заперечити. І того дня, коли його жінка народила дівчинку, прийшла відьма, назвала дитину Рапунцель і зараз же забрала з собою.

Рапунцель росла не просто гарненькою дівчинкою, а найгарнішою в світі. їй було всього дванадцять, коли відьма запроторила її до лісової вежі, яка не мала ні входів, ані виходів, а лише одне-єдине малюсіньке віконце під самим дахом. Коли відьма хотіла піднятися у вежу, вона гукала в це вікно: «Рапунцель, опусти свої коси!»

А коси у Рапунцель були довгі, золотисті. По них відьма підіймалася на вежу, наче звичайною драбиною.

Одного разу доля привела до цього лісу принца. Він почув пісню, що лунала з вежі, і зупинився, зачарований співом. Звісно, то була Рапунцель, якій спів допомагав розвіяти тугу. Принц захотів піднятися вгору, але марно він шукав вхід у вежу. Засмучений повернувся додому, але почутий у лісі ніжний голос не давав йому спокою. Принца раз у раз поривало піти до лісу. Одного разу він побачив там відьму і сховався за деревом саме в ту мить, коли вона почала гукати: «Рапунцель, опусти свої коси!»

Рапунцель опустила коси, і чаклунка вилізла по них угору на очах у принца.

Наступного дня, ледве дочекавшись вечора, винахідливий принц загукав у віконце вежі:

– Рапунцель, опусти свої коси!

Важкою хвилею впало волосся Рапунцель донизу, і принц піднявся вгору.

Рапунцель, побачивши перед собою незнайомця, дуже злякалася, але юнак був такий чемний і так вихваляв її спів, що, коли він став на одне коліно, щоб запропонувати їй вийти за нього заміж, вона з радістю погодилася:

– Я піду за тобою хоч на край світу, але, щоб мені спуститися вниз, приходь до мене якомога частіше і щоразу принось із собою трохи шовку. Я сплету з нього драбинку, щоб можна було спуститись, і ми втечемо на твоєму коні.

Вони домовилися, що він навідуватиме її у вечірні години, щоб не здибатися з відьмою, яка приходила звичайно вдень. Відьма і гадки не мала, що вона не єдина гостя Рапунцель. Але якось красуня необачно спитала:

– Скажи мені, матусю, чому тебе піднімати вгору важче, ніж юного принца?

– Ах ти, негідниця! – закричала відьма. – Я не йму віри своїм вухам. Я думала, що ніхто не знає про твоє існування!

А потім схопила ножиці й безжально відрізала її чудові коси.

Завела відьма бідолашну Рапунцель якнайдалі в лісові хащі і там її залишила саму.

Принц, приїхавши надвечір, навіть не здогадувався, що він піднімається по відрізаному волоссю своєї коханої просто в лапи злої відьми.

– Попався! – зустріла принца стара карга. – Ти прийшов по свою кохану, але вона тут більше не живе. Ти ніколи, чуєш, ніколи вже її не побачиш.

1 ... 47 48 49 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"