Читати книгу - "Брама"

Питання. Чому?

Д-р Азменіон. Що?

Питання. Чому премію можна отримати лише, якщо полетіти на броньованому п’ятимісному кораблі?

Д-р Азменіон. А. Тому що в іншому разі ви не повернетеся.

Один із членів екіпажу висунув голову у шлюз і сказав:

— О, ви досі живі. Бо ми вже почали хвилюватися.

Потім він ретельніше оглянув нас і більше нічого не сказав. Мандри були досить виснажливими, особливо упродовж останніх двох тижнів. Ми вилазили один по одному повз те місце, де Сем Кагане досі висів у своїй імпровізованій гамівній сорочці, яку Дред зробив для нього з верхньої частини скафандра. Навколо нього кружляли його екскременти й недоїдки. Сем дивився на нас спокійним безтямним поглядом. Двоє членів екіпажу розв’язували його і готувалися витягти з посадкового модуля. Дякувати Богу, він нічого не сказав.

— Робе, Кларо, привіт. — Це був бразилець Френсі Херейра, член наряду. — Невдала подорож?

— Та… — сказав я, — принаймні ми повернулися. Проте Кагане в поганому стані. І ми повернулися ні з чим.

Френсі співчутливо кивнув і промовив щось до венеріанки — членкині наряду — низенької огрядної жінки з темними очима — мовою, яку я прийняв за іспанську. Вона поплескала мене по плечу і відвела до маленької кабінки, де знаками наказала роздягтись. Я завжди думав, що чоловіки обшукують чоловіків, а жінки — жінок, але, якщо (коли) вже на те пішло, це не грало великої ролі. Вона передивилася кожен шов мого одягу, візуально й за допомогою дозиметра, потім перевірила мої пахви і запхала щось до мого анального отвору. Жінка широко роззявила рота. Це мало означати, щоб я відкрив свого, вона зазирнула всередину і потім відійшла назад, затуливши обличчя рукою.

— Твій ніс сільно смєрдіт, — промовила вона. — Щто трапілось?

— Мене вдарили, — відповів я. — Той хлопець, Сем Кагане. Він збожеволів: хотів змінити налаштування.

Жінка із сумнівом кивнула й оглянула мого носа в тому місці, де я заткнув його ваткою. Вона злегка торкнулася ніздрі одним пальцем.

— Що?

— Всередині? Довелося заткнути його. Він дуже кривавив.

Жінка зітхнула.

— Мєні потрєбно вітягнуть його, — протягнула вона, відтак стенула плечима. — Нє. Одягніться. Всє в порядку.

Тож я знову вдягнувсь і вийшов до камери посадкового модуля. Але перевірка не закінчилася. Мені треба було відзвітувати про результати польоту. Всі ми мусили це зробити, окрім Сема; його вже відвезли до Термінального шпиталю.

Насправді було мало чого розповісти про нашу подорож. Вона вся фіксувалася з початку до кінця: для цього й потрібні зчитування даних та спостереження. Утім, Корпорація працювала інакше. Вона викачувала з нас кожен факт і спогад, а згодом — кожне суб’єктивне враження та скороминуще припущення. Звіт про результати польоту тривав протягом добрячих двох годин, і я — та й усі ми — намагалися ретельно розповісти все, про що вони питали. Корпорація зискує з вас у ще один такий спосіб. Комісія з оцінки може дати вам премію за будь-що: починаючи з того, чого досі ніхто не помітив (наприклад, яким чином запалюється пристрій у формі спіралі), і закінчуючи вигаданим вами способом видаляти зужиті гігієнічні тампони без змивання в туалеті. Річ у тім, що вони палко намагаються знайти виправдання своїх підказок для екіпажів, які переживають скруту, повернувшись без цінних знахідок. Ну, ніде правди діти, ми якраз і були таким екіпажем. Ми хотіли дати їм усі шанси на винагороду.

Ден Мєчніков був одним із наших опитувачів, який здивував і навіть трішки порадував мене (повернувшись до Брами, де атмосфера здавалася набагато приємнішою, я почав ставати людянішим). Він також повернувся ні з чим, побувавши на орбіті зірки, яка стала надновою близько п’ятдесяти тисяч років тому. Можливо, там колись була якась планета, але зараз вона існувала лише в пам’яті машин гічі, що