Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

— Я наказую…

Плоский двоголовий ящір. Крилатий скелет ледь-ледь почав вирощувати нові сухожилки.

Безгруда самиця з хвостом скорпіона.

І цаповидні вершники. Провісники Великого Зла.

— ВІН тебе чекає.

— Ні!

— ВІН наказує прийти.

— Ні! — жахно сахаючись до колекції вівтарів, затоплених власною люттю орденів та сект.

— НІ!!!

— Перетворив ріки на полин та знищив мудрих старців і мешканців двох міст? — спитав його Той, Що Сидить На Троні.

— Вибач мені, — скиглив Вітчим, лежачи перед НИМ понівеченою одноокою почварою.

— Вибач!

Волочачи за собою шматки плоті. Гниючи живцем. Пересилюючи те, що називається Пекельний Біль.

Виють шакали і стогнуть гієни.

— Я кликав тебе, — мовив Той, Що Сидить На Троні.

— Вибач!

— Я посилав по тебе…

— Вибач!

— Ти не послухав мене.

Пересохлі крила, недопалки свічок у порожніх очницях.

— Ти…

У кривавому тумані Пекла.

— Я тві-і-ій ра-а-аб! — скиглив Вітчим.

— Ти?

— А Пе-ек-ло — мі-ій ді-і-м-м-м!

Народжений Янголом, він, як і всі вони, сам обрав Зло.

— І ти зна-а-аєш про це-е-е!

— Вибач!!!

— Чотири рази, — мовив Той, Що Сидить На Троні.

— Вибач!!!!!

— Чотири рази ти все це робив.

— Вибач!!!!!!!

— Але тепер…

— Вибач!!!!!!!!!

Четверо забитих янголів. Їх знищив Вітчим. Чотириста тисяч мертвих янголів прив’язані до Пекельних Стовпів. Змеркле золото крил.

— Котрі з них — твої?

— Оцей, — сказав Вітчим.

Янгол зі стрілою в лобі.

— Отой.

Янгол сивобородий з пісковим годинником.

— Цей.

На диво прекрасна жінка-янгол, він розпинав її, регочучи, сорок віків тому.

— Цей.

Янгол, котрий програв єдину з Восьми Війн.

— Ти надто загулявся.

— Я вб’ю її!

— Ти відчуваєш свою силу?

— Я знищу її!

— Ти вирішив, що подужаєш, розважаючи її грою?

— Вона буде п’ятою!

— Чотири рази!

І Мачуха — кружляючи білим пилом пересохлої тліні, млосно лащиться до найнижчої приступки Трону, істота зі Світу Мертвяків, що Повернулися назад.

— Ти…

— Він був тобі відданий, — не підводячи очей. Не сміючи дивитися на НЬОГО.

— Вибач йому, — благала вона.

— Він усе зробить, — казала вона, і Він повільно Здіймав Руку.

— Він знищить її!

— Я завжди був тобі відданий!!!!!!!!!

— Гаразд…

Вітчим лежачи на підлозі у своєму кабінеті. Мачуха сидячи в його кріслі.

Келих із теплим вином.

— Хочеш ковток?

А він іще не йме віри, що знову може дихати:

— Я знищу її… Я знищу її… Я знищу…

— Певно, що так, — сказала Мачуха. — І я можу тобі чимось допомогти?

— Так…

Вони разом створили світ і разом привели його до Кінця…

Вітер і чорні хмари, і дев’ять почвар, що вийшли з них, вилискують шкірою та лащаться до нього.