Читати книгу - "Імітація"

Отже, оселя, де зупинялася Мар’яна по дорозі з Новожахова до Дружбонародівки. Він ще не знає, яким чином можна буде знову вибратися в ті краї, але йому стало легше: правильна постановка проблеми вже сама по собі містить її розв’язання. Так само, як правильно сформульоване запитання містить у собі можливі версії відповідей.

Отже, пошук істини триває. Поки Лариса Лавриненко та Олександр Чеканчук пильно працюють над генеральним звітом фундації GIFTED CHILD INTERNATIONAL, незалежний спостерігач Олександр Риженко не сидить склавши руки. Він весь час думає, що сталося тоді, і від напруженого пошуку істини в нього починає тяжко боліти голова, і він одного дня втратить притомність, як герой відомого оповідання Інґеборґ Бахман. Але той суддя до очманіння ламає голову над обставинами убивства чужої йому людини, а йому Мар’яна не чужа, в істині її життя певного мірою є й істина його життя, цінна й непідробна, як той смарагд у персні зі шкатулки тьоті Тали, який він подарував їй незліченну кількість років тому.

А сніг іде й лягає на плечі пам’ятників і каріатид, і ті сині півгодини між сірим днем і чорною ніччю хочеться простояти під кам’яною ротондою, дивитись, як меркнуть шпилі і як наливаються бурштином венеціанські вікна. Метушиться юрма, і йому добре, що якийсь нетривалий час він не належить до неї, дивиться на синій сніг, який засипає усе, а завтра, можливо, розтане.

На нього вже давно чекають удома. Він дзвонить з вуличного таксофона дружині Люді і вона переказує, що телефонувала Лариса Лавриненко, яка на роботі до дев’ятої вечора. О Господи, він не має під рукою телефону фундації, можна, звичайно, повернутися додому і зателефонувати звідти. Але зараз ним опановує шалена, мало не дитяча нетерплячка якомога швидше побачити Ларису, що нарешті згадала про нього. Також він відчув, як скучив за її великими темними очима і темним волоссям, яке вона щоразу зачісує по-іншому. Він навіть мимоволі був відчув ревнощі до Чеканчука, з яким вони весь час поряд, і знову з підземель його пам’яті піднялися слова Мар’яни: в нас не ті стосунки, коли ревнують.

Тепер Олександр Риженко вже не споглядає бурштинові вікна й засніжені каріатиди, навпаки, тепер його дратує несамовитий сніг, що уповільнює його дорогу до Лариси. В автобус не влізеш, пішки не дійдеш, авта не зупиняються. Коли нарешті дістався до темної арки, за якою світяться вікна фундації, вже початок восьмої. Білява лялька чемно запитує, до кого він і проводить його до Лариси Вікторівни.

— Посидь хвилинку, — каже Лариса, не вітаючись, — зараз поясню, навіщо ти мені був потрібен.

Велике робоче приміщення західного типу розділене невисокими перегородками на окремі відсіки. Лариса довго не йде, він встає, оглядається навколо себе. Ага, ось відсік покійної Мар’яни — на столі її великий портрет з чорною стрічкою навскоси. Біля комп’ютера порається високий чоловік з розумним пожмаканим лицем. Він палить цигарку, хоча на стіні переконливий плакат NO SMOKE[35]. Очевидно, в того чоловіка винятковий статус, коли дозволяється порушувати правила. Він відкриває й закриває файли, жене по екрану таблиці. Здається, він задоволений тим, що в нього вийшло і гукає: Сашо! Ходи-но сюди!

Зі свого відсіка вилазить Чеканчук, він весело тисне руку Риженку, робить йому знак зачекати й підходить до пана з цигаркою.

— Ось, хай хазяїн приймає!

— Зараз... Ларисо! Пані Ларисо! А де Джері?

З’являється Лариса і каже, що Джері замкнувся з Галею.

Звільниться за півгодини.

— Ну, то передай хазяїну, що все вийшло. Комар носа не підточить. А це вам, те, що ви просили, — він віддає їм дискету, — файл anatol.spec та rudchenko.spec.

— Дякуємо, Ромо. Хай вам щастить!

— Як буде треба, фірма «Локшина на вухах» до ваших послуг. За помірну платню.

— Гадаю, ми маємо право випити чаю, — каже Лариса, — отже, слухай, Рижику. Сьогодні вранці нас повідомили, що з Лондона до нас вирушив транспорт із різдвяними подарунками для наших стипендіатів. Канал уже подолано, є надія, що за пару діб три тисячі пакуночків буде тут. Далі їх треба розвезти по Україні. В нас колег менше, ніж напрямків розповсюдження подарунків і тому виникла потреба взяти тимчасових співробітників для цієї шляхетної акції. Пан Чеканчук поїде до Херсонської області і, сподіваюсь, вернеться живим. Я їду на схід, по знайомому маршруту. Але подарунків дуже багато... Чи не погодився б ти супроводити мене...

— Ларисо, в мене лекції, але я домовлюсь, так, звичайно, якщо буду живий... Я маю багато чого сказати тобі, але ти все не маєш часу... А що це за тип із фірми «Локшина на вухах»?

Червона Галя вийшла з кабінету шефа. Лариса заводить до Джері Риженка, вони тиснуть руки, так, вони зустрічалися раніше на прийняттях, але дуже раді зустрітися ще раз. Лариса завжди пропонує мені дуже хороших виконавців...

— Лариса й сама хороший виконавець. А також ініціатор, — хвалить себе шефові Лариса.

— О, ми ще попрацюємо! А поки про твою поїздку з Олекзандром Риженко. За поїздку кожен отримаєте сто умовних одиниць плюс добові й оплачена дорога. Так, обдаровані діти України обходяться нам недешево. Але нехай у них в усіх буде щасливе Різдво!

— Джері, пан Ручкін зробив усе для генерального