Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

257
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 68
Перейти на сторінку:
вертаючися з лісу. Не стало крикача й задаваки.

Івась мав зовсім іншу вдачу як його брат. Був спокійний і ласкавий. Їв з руки й давав себе ловити й дозволював гладити пишне мальоване пір’я.

Ходив нога в ногу з господарем. Усі казали, що це пес. Йшов з ним до лісу невідступно. Коли господар спинювався, Iвась находив собі спорохнявілого пенька й нишпорив в ньому добуваючи черв’яків. Помітивши, що господар відходить, зістрибував він з пенька і йшов за ним. Так і приходили разом до хати.

Йому, як і Грицькові, звичка коштувала життя. Приїхав на контролю надлісничий, німець. Біля ноги в нього пес, пойнтер. Івась, що відстав трохи від господаря — бігцем до нього. Пес стрибнув і вже держав птицю за шию. Уже прогриз її. Надлісничий похвалив пса, хоч по правді, як пойнтер не повинен був вбивати добичу, тільки витровити її. Фазана німець встромив у ловецьку торбу.

— То… то був мій фазан! — став казати Михайло.

— Що значить ваш? Не ви ж застрілили його. Врешті, мало фазанів у лісі? Застрільте собі, коли хочете!

Даремно було пояснювати цій чужій людині в чому справа. Нетерпляче звів плечима, покликав пса й став відходити в глиб лісу.

Так під кінець зими не стало двох братів — фазанів. Коли настала весна, сестри — фазанки найшли собі пари й відмандрували в ліс.

Уже не треба держати отвором вікна у лісничівці. Люди залишились самі між собою, а птахи заплатили життям за дружбу з ними.

Рудькові справи

Дмитро обмітав сніг з черевик, тупотів ногами й лаявся:

— Маю вже того досить! Дай мішок!

Лариса, його дружина, не відзивалася і не повернулась від печі, на якій готувала обід.

— Чуєш жінко? Принеси мішок!

— Я тебе прошу, може спробуй щось інше — несміло заговорила.

Але вона знала, що нічого не вдіє. Вона знала, що Дмитро зробить як вирішив від давна.

— Я пробував уже все, що хто радив. Тільки через тебе. І чим той кіт заслужив собі в тебе на стільки ласки? Сама бачиш і розумієш, що він шкідник і того я довше стерпіти не можу!

Рудько спав смачно на софці, та ще й на вишиваній, шовковій подушці. Звинений у пухнате піскового кольору колісце, ніс накрив розкішним хвостом.

— Ах, якби ж він завжди так спав, якби він завжди тут мав своє місце! — журилася Лариса. А то, дійсно, клопіт з тим автом. Вибрав собі котисько спання на верху, на буді авта. А від буди на боки нічого тільки задряпини від його кігтів.

— Бив я його. Гадав — раз, другий добре наб’ю і не лізтиме. А він тільки вилизався і знову своє. Мастив я авто смердючим та ще й клейким. Але й то не помогло. Щодня свіжо подерте. Вже й люди оглядаються за мною. Дай мішок!

Лариса припала до Рудька так наче б могла захистити його. Він прокинувся і одним оком, отим верхнім поглянув на господиню і його рожевий ротик запитав: Мр?

— Ой, Рудьку! — тільки застогнала Лариса.

Те, що відбулось далі, пішло дуже швидко. Дмитро вхопив кота за шкіру й не чекаючи на мішок, ані на жінчині сльози, вибіг з хати. Тільки почула, як стукнув баґажник. Там Дмитро кинув Рудька та ще й післав за ним погрози в роді: сиди, бо вб’ю, чи щось таке.

Авто бігло по дорогах, сніг падав і Рудько потовкався у своїй в’язниці й жалко плакав. Але ніхто не слухав його скарги.

Дмитро виїхав далеко на поля, між фарми, та ще й зміняв напрям — крутив, а сніг замітав дороги. Враз спинив віз, відчинив буду та й видобув з кута Рудька, що сховався поза скринькою з ремеслом. Мав тільки час нявкнути й плюнути й вже полетів у повітря.

Дмитро повернув віз і подався назад до міста. Час від часу поглядав тільки в дзеркало, що висіло над керівницею. Ні, дорога була порожня, нічого на ній не було.

— Богу дякувати, що я позбувся його! — з полегшею зідхнув. — Кіт він і гарний і розумний і ловкий, — але що з того? Авто пообдряпуване й ради собі з ним дати не годен.

… Славко — аж тепер прийшло на думку Дмитрові. Що скаже Славко, як прийде зі школи й не застане Рудька? Кіт же зустрічав хлопця завжди при дверях і Славко говорив до нього, беручи на руки.

… Славко… Щось наче муляло батька. Годі, годі! Так далі не може бути! — відганяв від себе думку про хлопця.

Вступив по дорозі до знайомого фармера, потім заїхав до міста й купив собі фарбу, щоб нею замастити сліди Рудькових кігтів.

Швидко був удома, запаркував авто й захопивши з ґаражу щітку до малювання — поглянув на ґанок. На ньому сидів Рудько! Він мився. Присів на хвості й всеціло зосередився на своїй праці. Наслинював то одну лапу то другу, водив нею поза вухо, на голову, карк і горішню частину спини, всюди там, де міг засягнути його рухливий язик і гнучка шия. Їзда в багажнику й дальші переживання побурхали й дуже забруднили його кожушок. Того Рудько ніяк не міг терпіти. Наводження ладу й чистоти на свою пишну шату всеціло полонило Рудька.

Дмитро аж скрикнув! Чи то хто видів?! А ти що тут робиш?

Хіба на крилах летів, що швидше від мене в хаті! Як ти найшов дорогу? Нечиста сила, не кіт!

Дмитро хрестився і

1 ... 47 48 49 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"