Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

— … Транспорт уже працює, сільськогосподарські підприємства продовжують поставки, сировини достатньо. Це повинно принести зміни у виробництво, а отже, і в рекламу наших товарів, — сказав завідувач Беренда. — Рекламування сухого збираного молока «Пуролакт» припиняємо…

— Чому? — заволав Міхал, не встигнувши навіть сісти.

— Бо та реклама надто багатозначна. Скажімо, зображення грецької богині в туніці. Ти за неї тримаєшся тільки через те, що її намалював ти, — засміявся Беренда. Обличчям та богиня була схожа на Тіну Трнкову.

— Некритичне й нарцисистичне захоплення своїм школярським малюнком, — промовив Арсен Кралік (він завжди верз казна-що).

— Зовсім ні! — заперечив Міхал. — Це я кажу тому, що «Пуролакт» — пристойна річ, яка сприяє знищенню бурої недуги!

То було чистою правдою, хоча нікого не обходило.

— Прийшов би ти вчасно, — підколов Міхала Беренда, — то почув би, що нинішні запаси цукру, молока, масла, яєць такі ж, як і напередодні війни з мазутом. Тому вже не треба виробляти лише збиране молоко «Пуролакт». Ми налагоджуємо всебічне виробництво, а відтак — і рекламу вершкового морозива «Солодкий лід», солодкого вершкового крему «Дульсінея» та яєчного коньяку «Овалон».

— Молочна ріка зламала кригу воєнного голоду і, присмачена сніжно-білим цукром, живить знесилені міста! — натхненно промовив Арсен Кралік, що вважав себе неперевершеним поетом.

— Ще місяць тому ми чули, ніби ПЧХП починає тотальний наступ на буру недугу, — не вгавав Міхал.

Але Арсен Кралік знову перебив його:

— Ще місяць тому не вистачало ні цукорку, ні масельця!

— Але ж наша неубутня молочна ріка містить мільярди калорій і, таким чином, цілі тонни наростів на людях!

— Якщо керуватися твоїми поглядами, то людям слід харчуватися черствим хлібом та водою, так?

— Принаймні були б здорові.

— То харчі для в’язнів.

— Краще бути здоровим на хлібі й воді, ніж розводити бруд, що безупинно насувається на нас! — вивалив Міхал їм усе, що думав. — Коли ми боролися з мазутом, а потім вичищали місто, то були людьми. Погляньте на себе зараз, на кого ви схожі!

— Ну це вже просто нахабство! — розлютилася нарешті й пані Марта, яка почастувала була Міхала улюбленим чаєм без цукру. Вона соромилася свого БЗУ й натирала руки, шию та ноги формаліновим кремом, однак БЗУ вилущувався в інших місцях. Минулого тижня в неї раптом з’явилося трог грудей.

— Шефе, нехай Міхал вибачиться! — репетував Арсен так, що хоботок кольору кави на шиї підстрибував, як живий. — Нехай зараз же вибачиться перед усіма!

— Ну, досить, — гримнув Беренда. Він не любив Арсена, якого ніхто не любив, але Беренда його побоювався. — Війна з мазутом давно закінчилась… Ми перемогли, й тепер усе буде добре. А ПЧХП вироблятиме «Солодкий лід», «Дульсінею» та «Овалон», які, між іншим, придумав твій батько, Міхале, а ми четверо їх рекламуватимемо.

— А чому не «Пуролакт»? — запитав Міхал.

— «Пуролакт» теж вироблятиметься, але вже без реклами, яка йому непотрібна, як, скажімо, й сирові.

— Безумовно, масні вершкові креми смачніші за сухий сир, — промовила пані Марта. — А хто купуватиме прокислий «Пуролакт», якщо крамниці будуть переповнені «Солодким льодом», «Овалоном» і «Дульсінеєю»?

— Саме так! — погодився Міхал. — У цьому й увесь жах.

— Нарада закінчена, — підвів риску Беренда. — Завтра чекаю ваших пропозицій з приводу трьох нових продуктів ПЧХП. Що в тебе ще, Міхале?

— У багатьох цехах і лабораторіях люди почали добровільно займатися фізкультурою проти БЗУ, — сказав Міхал те, про що розповів йому батько. — Зветься це — фізхвилинки, й досить лише півгодини щоденного тренування…

— У мене немає навіть зайвої хвилини, не те що півгодини, аби стрибати між столами як блазень, — сердито мовив Беренда. — Роботи стільки, що я змушений брати її навіть додому.

— Це тільки наш юний друг Міхал має прірву часу. Він щодня, стоячи в розстебнутій сорочці перед дзеркалом, шалено шмагає сам себе. А я, не маючи змоги працювати, змушений споглядати все це, — заволав Арсен.

Беренда, нахилившись до Міхала, сказав:

— У тебе забагато вільного часу, хлопче.

— Виявляється, чистота сьогодні-це щось ненормальне й нездорове?!

Коли всі виходили з кабінету, Марта зробила спробу вийти останньою, однак це не допомогло їй приховати свого звіра — сьогодні він випирав ззаду, як третя сідниця.

— Мені б справді допомогли оті півгодинні заняття? — ніяково запитала вона.

— Безумовно! — відповів Міхал, порадивши їй проконсультуватися в штабі ТСЗ.

У нашої пані Марти дооре серце, думав Міхал, вона соромиться наростів БЗУ, бажає їх позбутись. Таких людей стає дедалі менше. Гнідаки підводять голови, їх уже безліч, під час перерви вони купчаться в туалетах, гаражах, навіть у деяких кабінетах, ласують «м’ясцем», нюхають порошок, весело вітають один одного, зсувають столи в заводській їдальні; самовпевнені, крикливі й нахабні. Вони вечорами з лементом вивалюються на вулиці, шастають цілими зграями, тоді як порядні чисті люди змушені звільняти їм дорогу. Що станеться, коли так піде й далі?

Вийшовши вдень з відділу, я зустрів на прохідній Польду Штрунца, бурого, мов мисливська юшка. Він знову всіх обшукував — окрім своїх гнідаків. А гнідаки тримаються разом і саме в цьому становлять велику небезпеку.

Принаймні вдома я почуваюся добре — ми чиста родина. Тато — молодець, а мама часто замість вечері лише палить. Навіть почала вже кашляти. Краще було б, напевно, коли б вона попоїла як слід… Мені здається, що вона взагалі чомусь не здатна побуріти.

От і з Тіною щось негаразд. Вона погнідішала. До клубу ходить тепер лише зігрітися, сидить на підлозі, притискаючись до радіатора, щовечора чекаючи на Тібора чи Ріту. Їхню гніду банду я бачив у нашому будинку; шестеро, серед них і