Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

проголошення своєї деклярації, – був привіт Українським Січовим Стрільцям після бою на Маківці. З великою радістю і одушевленням прийняли УСС відомість про створення Загальної Укра їнської Ради. Наступило почуття певної полегші та сильнішого духового зв'язку із своєю національною владою. Цю відомість привезли вперше до Коша УСС у Варпалянці посли Цегельський і Сінгалевич, які повідомили про це Стрільців на зборах 11 травня. На цих зборах забирало голос багато стрільців, які дуже інтересувались нашою національною справою та діяльністю політичного проводу. Збори прийняли одноголосно резолюцію:

«Стрілецтво, зібране 11 травня 1915 року у Варпалянці, висказує найбільшу радість з приводу створення Загальної Української Ради і щирим серцем вітає її відпоручників.

Стрілецтво сподівається, що ЗУРада, як орган ініціятиви і екзекутиви, в українській політиці буде опирати свою одноцільну діяльність на самостійницькій національній ідеології, яка є й підставою стрілецької праці. Стрільці глибоко відчувають значення Загальної Української Ради; само ії існування і діяльність підносять на дусі Українське Січове Стрілецтво.

Зазначуємо, що Стрілецтво завсіди буде з великим заінтересуванням стежити за діяльністю ЗУРади, а ЗУРада завсіди на Стрілецтво може числити, як на національний чинник».[86]

Радісний похід до визволеної батьківщини

Того ж дня, коли УСС кінчали свої переможні бої на Маківці, розпочали війська Центральних Держав у Західній Галичині велику протиросійську офензиву глибоким проривом під Горлицями. Великі полоси Галичини звільнились від москалів, які до 14 травня відійшли аж за Сян. Того ж дня почали москалі відворот у скільських горах на фронті ХХV-го корпусу, в напрямі Стрия і Болехова.

Після тримісячного побуту в районі Славсько-Маківка-Татарівка, – оба курені УСС вирушили за ворогом, що уступав через Тухлю, Камінку, Тисів – у напрямі Болехова. В горах почалася весна. Були гарні, теплі дні. УСС вирушили в один із своїх найкращих походів. Кидали Карпати, де серед суворої зими зазнали немало всякого лиха. З радістю минали бистрі ріки, широкі, вкриті весняною зеленню долини та веселі села. З повної груди задзвеніла стрілецька пісня: «Батьківська славо, веди ж ти нас!» Радісний похід вперед, на доли, сповняв усіх надією повного визволення батьківщини та остаточної перемоги.

Йшов тоді з нами, як командант 3-ої чоти сотні Мельника підхорунжий Микола Опока. Своєю незвичайною енергією та юнацьким одушевленням, він вносив довкруги життєрадісний настрій. Дуже спосібний, та один з молодших, усього 18-літній юнак, з визначним літературним хистом, він оставив нам поетичну картнну, що зображує мрії і почування всього Українського Січового Стрілецтва, в той незабутній час місяця травня 1915 р., коли воно почало свій переможний похід з Карпат до Дністра. Опока звертається до рідної природи з таким зазивом:[87]

«Гей, повій буйний вітре з небосяжного бескидського верху. Злети на безкраї степи, поля, доля, розсій радість-вістку, що летять орли, розбивають крильми мряку, прочищають дорогу до сонця-волі.

Гей, пливи срібна водице, поміж яри й дебри з-під могучого Бескиду, розлийся по широкій рівнині, по буйних лугах і долинах, оповідж батькові й неньці, що тебе пили могутні лицарі, їх рідні сини, котрі прорубують дорогу до них, котрі кладуть кладку, щоб перейти, прилинути до них, зірвати ворожі кайдани та збудувати світлицю волі.

Гей, пташко-щебетушко, розспівай, рознеси, розповідж по всіх усюдах, по цілій соборній Україні, що зі сніжно-білих верxів Карпат ступає гордо жовнір України з розмаяним синьо-жовтим прапором, опоясаний криваво-малиновою лентою, з гремучою трубою та трубить-кличе всіх у бій за волю, щастя і життя!»

Такі ж горді думки і почування були тоді в усіх товаришів Опоки, в усіх УССтрільців. Вони були свідомі, що є вояками соборної України, що йдуть під синьо-жовтим прапором рвати ворожі кайдани та здобувати волю Україні.

Місяць після того М.Опока був ранений під Галичем. УСС спинилися коло Болехова. 28 травня відійшли до бойової лінії – І курінь під Лісовичі і ІІ курінь на північ від Гузієва. Москалі почали сильні протинаступи. В бою під Лісовичами мав І курінь великі втрати в убитих, ранених і полонених. ІІ курінь мав також втрати в убитих під Гузієвом і стримав наступаючих масою москалів на залізничому шляху під Болеховом. Після добуття німцями Огрия дня 3 червня УСС попрямували в авангарді ХХV корпусу на Калуш і Галич, промощуючи шлях у боях із сильними ворожими задніми сторожами. Спинились у викторівських лісах під Галичем. Внедовзі покинули москалі оборону Галича. Дня 27 червня Українські Січові Стрільці увійшли перші до княжої столиці. Сотник Вітовський обняв команду міста в ратуші. З ратуша скинено російську корогву, а на її місці замаяла українська.

Був це день великого піднесення національно-державних почувань Стрілецтва, коли воно, як нове українське військо, стануло у своєму поході на місцях старої княжої слави. Ці глибокі переживання на руїнах галицького замку увіковічнив тоді в мистецькій формі, чотар Іван Балюк у своїм «Листі з поля». Стверджуючи незломний зв'язок воєнного походу УСС із старовинною традицією української княжої державности, він вважає боротьбу, розпочату Українським Січовим Стрілецтвом, пройденим Рубіконом, через який проломила шлях перша хвиля стихійної енергії нашої нації, що дрімала тут на місці старої княжої слави. Вона прорветься розбурханим морем крізь цю проломану щілину, якого ніхто і ніщо не стримає. Своєю глибокою інтуїцією та незломною вірою він прочував та передбачував прихід української революції.

Ось уривок із цього цінного листа-статті:

«Було це 27 червня в неділю.

До схід сонця встали ми в похід. Ви мусите там бути перші, – Сказав нам капітан з бригади Штрімпфель. Хто не скитався з нами десять місяців по горах, далеко від усього, що рідне, – той не знає, в якім почуванню ідеться вперед, щораз дальше, в саме серце рідної країни.

А ми йшли на Галич. Сходяче сонце вітало нас, синів землі цієї, окупленої кров'ю, невідродних внуків Дажбога.

Ясним промінням стелило шлях наш по тих лугах