Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Та розглядаючи радісне й по-дитячому миле обличчя Дарріна під час танцю, Гессі подумала й вирішила, що все ж була б рада зустріти блакитноокого відкрито. Бо близьке і знайоме не обов’язково розчаровує. От близький і знайомий Даррін Олліш видавався їй цілком симпатичним, хорошим і цікавим юнаком. Тож блакитноокому вже точно нічого було остерігатися показати себе.

«Бачиш, сьогодні я прегарно танцюю, а тебе нема!» — сказала Гессі подумки, коли до наступного танцю після Дарріна Олліша її руку перехопив Поль Масоллі.

— Бачу… панянка добре проводить час, — усміхнувся він, і Гессі на мить сторопіла.

Бо їй здалося, що «бачу» він сказав, прочитавши «бачиш» у її думках.

Коли настав ранок, Гессі й не помітила. Вона не відчувала ніг, кучері зовсім розтріпались, а щоки пашіли.

Свято скінчилось, коли пан директор запросив гостей в парк зустрічати сонце. До цього часу майже всі батьки й старші родичі вже пішли додому, залишивши молодь веселитись під наглядом учителів.

Надворі лежала роса й було так холодно, що сонливість негайно зникла. Гессі вдягла накидку, котра провисіла всю ніч у гардеробі, і відчула вдячність до пані Олай, яка передбачила, що вранці теплий одяг буде дуже доречний.

Хоча її оточувало багато однокласників та їхніх друзів, Гессі здавалося, що вона тут зовсім сама і всі інші — тільки туманні видіння, котрі пропливають повз неї, теж трохи замислені, безперечно, щасливі і сповнені приємної втоми.

Краєм ока дівчина помітила яскраво-руду пляму — Генріку — і високого, прямого, мов дерев’яна лінійка, Фрадера Тавіша. Вони теж побачили її й підійшли ближче, проте обриси акварельних плям робили їхні обличчя кумедними.

— Ох ви й дивні! — розсміялась Гессі, коли Генріка приклала руку до її чола.

— Ми, може, і дивні, — погодилась сестра строго, — а проте ти палаєш, як камін під Новий рік!

Розділ 12. Історія Аїда

Хвороба звалила Гессі одразу ж після свята. Дівчина не пам’ятала, як дісталась додому вранці після балу. Перед очима стрибали плями. Світло здавалося надто яскравим, а всі речі в полі зору були наче оточені миготливими ореолами. Якби не висока температура, це могло б здаватися дуже красивим.

Гессі лежала в гарячці, ковдра тиснула, ніби була зроблена з чогось дуже важкого, мало не свинцю. Навіть манжети легкої нічної сорочки здавлювали руки. Дівчина спиралася на високі подушки, щоб бачити всю кімнату, та їй усе одно здавалося, що сила з неї витікає, витікає, витікає…

— Ніякої проблеми не бачу, — відповів лікар заспокійливо. — Маємо надію, що це просто перевтома. Панянці Гестії варто полежати в теплі кілька днів, їсти багато супу та пити гарячий чай на травах.

— Така температура від перевтоми? — перепитала матінка, мацаючи чоло Гессі.

— Таке буває з дівчатками, котрі ще ростуть. Бал, підготовка, хвилювання, може, ще легка застуда — більшого й не треба.

— Може, легка застуда чи справді легка застуда?

— Може, була раніше — і минулася вже.

Гессі видихнула і, коли повітря вийшло з легень, відчула, що ковдра тисне просто сталевим пресом. Вона із зусиллям стягла її нижче.

— Що це ти робиш? — Матінка повернула «прес» назад. — Сказано — в теплі відпочивати!

Сперечатися сил теж не було.

Дівчина повернула голову до вікна і задивилась на те, як сонце видзвонює в зеленому, молодому листі. Вона розуміла, чому матінка хвилюється. І чому лікар нічого не може визначити. Бо, мабуть, насправді нема нічого такого, що піддається лікуванню. Бо хоч вона й ніколи особливо не хворіла, та іноді просто впадала в такий стан, за якого сили покидали її. Тоді день чи кілька було дуже-дуже зле. І лікарі ніколи не вбачали в цьому стані нічого, крім перевтоми. Жодної загрози, жодного симптому недуги. Як було і з Аїденом. Та тільки Аїден пішов, і ніхто вже не дізнається, що з ним відбувалося насправді…

Але потім утома миналась.

Коли лікар, матінка, пані Моррінда і Генріка нарешті вийшли з кімнати, трохи полегшало.

Гессі спробувала пригадати вчорашній день, вечір і всю ніч балу, але ці спогади були ще такі яскраві, як золотаві намистинки, — і багато-багато. Дівчина подумки перебирала кожен пам’ятний момент так, наче проживала його заново, відчуваючи в грудях хвилі тепла. Скільки чудових людей, скільки чарівних моментів! Вона всміхалась, хоча губи пересохли й потріскалися так, що аж шкірку на них можна було закусити й віддерти.

А надвечір утома насправді стала минати.

АЇДен ~ Академія

Коли час чимось заповнений, він біжить надто швидко.

Піти на лекції. Підготуватись до практичних. Піти на індивідуальні заняття. Провести ніч у бібліотеці. Піти на лекції. Хай би скільки я протистояв цьому місцю і тому факту, що я тут замкнений, постійна зайнятість згладжувала все. І моя нова ідея допомагала — я хотів стати кандидатом до Тріади, найсильнішої групи студентів. Тоді дістати ширші повноваження. Тоді дізнатись про все й надіслати звісточку додому. Неодмінно.

А поки що — викликати вогонь. Викликати ураган. Відповісти на сотню філософських питань. Зруйнувати стіну в аудиторії випадковим вивільненням енергії. Завчити історію ще однієї давньої цивілізації. Розв’язати кілька хитромудро змодельованих проблем. Навчитись розділяти енергію. Навчитись контролювати її. Навчитись блокувати її. Програти на навчальній дуелі. Перемогти на навчальній дуелі.

Поговорити з Полі.

— Але ж ти й підводиш мене, що теж подаєшся в Тріаду, — зауважив він із гірчинкою в голосі.

— У мене важливі причини опинитись у ній.

— З твого минулого причини? Тільки воно для тебе щось важить?

— Не згоден. Важливе те, що в нас є тут і зараз. Але минуле теж. І дурень той,