Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

— У себе під носом цього не побачиш, — пояснив він. — Тут нічого просто так не побачиш. Це будинок ілюзій та омани. Не забувай, яким чарівником може бути дехто із цих людей. Наше завдання — переконатися, що ніхто не перетне межу занадто далеко й нікому не завдадуть шкоди. Уже був інцидент 1982-го.

— Що за інцидент?

— На одній з таких вечірок дівчина щось з’їла й вирішила, що вона тигр.

Алекс здвигнула плечима.

— Я бачила, як Саломея Нільс смикала пір’я з дупи чувака на кухні «Вовчої голови». Переконана, могло бути й гірше.

— Вона так і не припинила вважати себе тигром.

— Що?

— «Вовча голова» вправляється в тому, щоб змінювати фізичну оболонку, відмовлятися від людської подоби, але зберігати людську свідомість. А «Рукопис» спеціалізується на зміні свідомості.

— Вони крутять тобі мізки.

— Батьки тієї дівчини досі тримають її у вольєрі десь на півночі штату Нью-Йорк. Це чудова споруда. Цілі акри, на яких можна побігати. Сире м’ясо двічі на день. А якось вона вирвалася й мало не пошматувала листоношу.

— Для манікюру це справжнє пекло.

— Вона повалила чоловіка на землю та вгризлася в його литку. Ми прикрили це психічним розладом. «Рукопис» заплатив за догляд за нею і на семестр призупинив свою діяльність.

— Суворе правосуддя.

— Я й не сказав, що це було справедливо, Стерн. У світі бракує справедливості. Але я кажу, що сьогодні тобі не слід довіряти власному сприйняттю. Магія «Рукопису» ґрунтується виключно на шахраюванні з відчуттями. Не їж і не пий нічого. Свої дотепи тримай при собі. Я не хочу зачиняти тебе десь нагорі з клубочком вовни.

Вони рушили за зграйкою дівчат, убраних у корсети і з зомбі-макіяжем, що пройшли вузьким провулком, а потім увійшли в бічні двері. Дружини Генріха VIII. Шия Анни Болейн була вкрита липкою на вигляд штучною кров’ю.

Кейт Мастерс улаштувалася на ослінчику біля дверей з печаткою для рук, але Дарлінґтон перехопив зап’ястя Алекс, перш ніж вона простягнула його.

— Ти не знаєш, що за барвник у цьому штампі, — пробурмотів він. — Можеш просто пустити нас, Кейт.

— Гардероб ліворуч.

Дівчина підморгнула, на повіках мерехтіли червоні блискітки. Вона була вбрана в костюм Отруйного Плюща[54], з паперовим листям, прикріпленим до зеленого бюстьє.

Усередині гупала й завивала музика, нових гостей огорнуло хмарою парфумів, що ширилась від теплих тіл, і вологим повітрям. Велике квадратне приміщення було тьмяно освітлене, напхом напхане людьми й діжками з пуншем у формі черепів, на задвірку — порозвішувані миготливі гірлянди. Дарлінґтон уже спітнів.

— На вигляд не так аж погано, — зауважила Алекс.

— Пригадуєш, що я сказав? Справжня вечірка відбувається внизу.

— Тож загалом дев’ять поверхів? Дев’ять кіл пекла?

— Ні, це базується на китайській міфології. Вісім у ній вважають найщасливішим числом, тому таємних поверхів вісім. Сходи уособлюють спіраль долі.

Алекс скинула пальто. Під ним виявилася чорна сукня-футляр. Плечі були помережані розсипом срібних зірок.

— Ким ти маєш бути? — поцікавився хлопець.

— Дівчиною в чорній сукні з тонною макіяжу на очах? — Вона витягла з кишені пальта корону з пластикових квітів, побризкану срібною фарбою, і наділа її на голову. — Королевою Меб[55].

— Я не помічав, що ти прихильниця Шекспіра.

— Я не прихильниця. Лорін знайшла костюм Пака в театральній студії. Мерсі вдягнеться Титанією[56], тож вона дала мені це та сказала, що я можу бути Меб.

— Знаєш, що Шекспір називав Меб повитухою фей?

Алекс насупилась.

— Я думала, що вона була Королевою ночі.

— Це теж. Тобі пасує.

Дарлінґтон хотів зробити їй комплімент, але дівчина кинула на нього сердитий погляд.

— Це просто сукня.

— А я що тобі сказав? — озвався Дарлінґтон. — Нічого ніколи не буває просто чимось. — Можливо, йому хотілося, щоб вона була з тих дівчат, хто одягається Королевою Меб, любить слова й має зірки у крові. — Ходімо пройдемося першим поверхом, перш ніж візьмемося за те, що нижче.

Багато часу їм на це не знадобилося. «Рукопис» було збудовано за популярними в п’ятдесятих і шістдесятих кресленнями відкритого планування, тож кімнат і переходів для дослідження було небагато. Принаймні на цьому поверсі.

— Не розумію, — пробурмотіла Алекс, коли вони дивилися на порослий бур’янами задвірок. Тут було занадто людно, щоб почуватися в затишку, але нічого надзвичайного, схоже, не відбувалося. — Якщо ця ніч така особлива для «Рукопису», навіщо влаштовувати обряд з такою кількістю людей?

— Це не зовсім обряд. Це видобуток. Але в цьому й полягає проблема їхньої магії. Її неможливо практикувати на самоті. Дзеркальна магія — це суцільні образи та сприйняття. Брехня не є брехнею, поки в неї хтось не повірить. Байдуже, який ти чарівний, якщо немає кого зачаровувати. На цьому поверсі всі люди підживлюють те, що відбувається внизу.

— Просто добряче розважаючись?

— Намагаючись розважитися. Озирнися. Що ти бачиш? Люди в костюмах, роги, фальшиві коштовності, усі прикрашають себе тонкими шарами ілюзії. Виструнчуються, підбирають животи, говорять нещиро, сиплють лестощами. Вони здійснюють тисячу малесеньких шахрайств, брешучи одне одному, брешучи собі самим, напиваючись мало не до нестями, аби було легше. Це ніч домовленостей між провидцями й побаченим, ніч, коли люди добровільно укладають хибні угоди, сподіваючись бути обдуреними й самим обдурити когось заради задоволення почуватися сміливим, чи сексуальним, чи гарним, чи просто через бажання, і байдуже, наскільки ці бажання швидкоплинні.

— Дарлінґтоне, ти стверджуєш, що «Рукопис» дієвий тільки на п’яні очі?

— А ти швидко врубаєшся, Стерн. Щовихідних кожна вечірка стає серією схожих угод, але Гелловін поєднує їх усі. Заходячи в ці двері, сповнені очікувань люди укладають пакт. Навіть раніше, коли чіпляють крила й роги... — Деніел кинув погляд на дівчину. — І блискітки. Хіба ж не сказав хтось, що кохання — це омана для двох?

— Цинічно, Дарлінґтоне. Це тобі анітрохи не пасує.

— Якщо тобі так більше подобається, називай його магією. Двоє людей промовляють одне заклинання.

— Ну, мені подобається, — зізналася Алекс. — Схоже на вечірки з фільмів. Але тут повно Сірих.

Він знав про це, але однаково здивувався. Чомусь вважав, що з плином часу вже мав би відчувати їхню присутність. Дарлінґтон відступив на крок, щоб подивитися на приміщення під тим самим кутом, що й Алекс, проте вечірка мала звичний вигляд. Гелловін