Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

– Уявлення не маю, але можу припустити. Сайса приходила з тим самим питанням.

Ах, так?! Я розлютилася ще сильніше, провела руками всередині його стегон. Дрон помітно напружився. Терпи, любий, не все ж мені терпіти!

Повільно, плавно відкрила блискавку на ширинці.

– Що там Сайса, – зневажливо пирхнула відвідувачка. – Ти ж знаєш, тільки я можу допомогти тобі все повернути.

А ось це мені вже зовсім не подобалося! Цікаво, як?!

– Уважно слухаю, – відкинувшись на спинку, відгукнувся Дрон звичайним тоном, який не видав емоцій.

– Е, ні... Для початку ми з тобою укладемо угоду, а потім все інше.

Я витягла те, що відчутно випирало із ширинки Адрана. Знов його запах зводив з розуму! Із задоволенням лизнула голівку. Та сіпнулася у відповідь.

– А потім ти скажеш, – роблячи трохи довші паузи між словами, озвався Дрон, – ніби у тебе нічого немає?

Я охопила губами все, що змогла. Дрон різко смикнувся, потягнув мене за волосся. Довелося піддатися, випустити з рота здобич, інакше точно видер би жмут. Простору для маневрів у нього було мало, і, ледве хватка ослабла, я пустила в хід пальчики.

– Ти знаєш, скільки років я працюю з Дейком, – продовжувала відвідувачка. – Повір, я маю багато цікавого, що можна використовувати для... наших цілей.

– А чи не він, – Дрон підвищив голос, в якому посилилися рикаючі нотки, – прислав тебе перевірити, чи зговорюся я на шантаж?!

– Ну що ти, – пожурила нервового опонента Мадена. – Я просто знаю, чим можна тебе принадити, і знаю, чого хочу. Ми цілком здатні домовитись.

Відчувши, що його рука залишила моє волосся, я знову провела язиком по розжареному стволу, ще раз, ще. Адран різко видихнув, Мадена вирішила підтиснути:

– Вибач, що в повню, але сам розумієш, час не можна упускати. Зважуйся.

– Рррешу! – ринув Дрон.

Я посилила натиск, із задоволенням пестячи все, що мені ніяк до кінця не діставалося. Проте Мадена, схоже, унюхала та розцінила по-своєму. Від неї полився тонкий запах збудження, дівчина піднялася, оперлася руками об стіл – різко, він навіть трохи посунувся, ледь не стукнувши мене задньою стінкою по спині.

– Ти що робиш? – рикнув Адран.

– Дроне, милий, навіщо ж відмовляти собі, коли так хочеться...

– Годі! – пес різко від'їхав, трохи, але іграшку у мене відібрав.

– Адране... – голос собаки став гортанним, різким.

– Годі, я сказав! Забирайся! Пішла геть!

– Що? – дівчина чи то образилася, чи то вдала.

– Заважаєш! – мене знову потягли за волосся, цього разу спонукаючи підвестися. Я підвелася, не втрималася, обернулася подивитись на вираз обличчя. Гарненького, між іншим! Але так, його треба було бачити!

Дрон розгорнув мене повністю, щоб стала до нього спиною, різко смикнув піджак – всі гудзики розлетілися – і нахилив на стіл.

Поки Мадена здивовано дивилася на мій ланцюг, Дрон різко припав ззаду. Я розвела ноги, передсмакуючи. Зізнатися, мені вже було байдуже, хоч Мадена дивиться, хоч вся псарня! Аби тільки відчути, нарешті, як стихає пожежа в животі...

Але пес лише стиснув долонями мої груди, ковзнув уздовж лона, зробив кілька різких гарячих рухів і кинув:

– Ну, чого застигла? Геть, я сказав! Не цікавить.

Мадена зміряла мене поглядом, налитим такою ненавистю, що ледь не збила все збудження до нуля. Розвернулась і презирливо пішла, плавно похитуючи стегнами в міні-спідниці.

Адран зупинився, на мить я відчула його розпечене достоїнство прямо біля свого не менш розпеченого входу. Зібралася підняти коліно на стіл, щоб йому було зручніше. Але він різко відірвався, відвернувся, застібаючись.

– Ти що твориш, кішко?

– Хіба не для цього ти мене взяв?

– Ні! – рикнув пес. Я розпрямилася, обернулася до нього, з жалем оглядаючи піджак. Ну от, і як тепер?

Дрон хмикнув, окинувши мене поглядом, під яким я знову зніяковіла. Підійшов до однієї з книжкових шаф, висунув скриньку, витягнув щось звідти і простягнув мені:

– На, пришивай. І більше без самодіяльності!

Це виявилися нитки із голками. Посунувши мене, Дрон усівся назад за стіл і запустив комп'ютер. Навіть не допоміг ґудзики знайти, безсовісний!

– Зрозуміла, – хмикнула я, шукаючи поглядом, куди вони відлетіли. – Нас чекає велика низка претенденток на твою руку і серце, і ти сподіваєшся, що я з кожною з них розправитимуся так само, як із попередніми. Я з радістю!

– Підозрюю, наступною явиться Макіра, і дуже сподіваюся, що при тобі вона не ризикне розпитувати, коли я передам усі справи її дорогенькому дитяті.

– Уданові? – здогадалася я. Дрон кивнув. – А чому ти взагалі мусиш йому передавати?

– Не лізь не в свою справу, кішко! – пес уперся поглядом в екран.

Я повільно рушила в бік одного з найдальших гудзиків, нахилилася нижче, поглядаючи на Адрана. Той сталевою скелею височів за столом, не воліючи звертати увагу на спокусливі панчішки і все, що над ними відкривалося. Я опустилася навколішки, засунула руку під шафу.