Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Це не викликало належного ефекту.

Пройшлась, збираючи решту. Один з ґудзиків опинився на столі, другий – під ним. Але Дрон лише посунувся, коли я спробувала протиснутися між його ногою і столом, так само не відриваючись від екрану.

Я з цікавістю зазирнула, що ж там настільки інтересне? Але нічого не зрозуміла у великій зведеній таблиці, чимала кількість клітин якої було підписано дрібним шрифтом.

Зате дуже захотілося натиснути кілька кнопочок на клавіатурі, я ледве себе зупинила!

– Швидше, кішко, ми в пристойному місці, – поквапив Дрон.

– Та невже? У собак такі бувають? – хмикнула я, сідаючи поруч із ним на стільницю. Взяла до рук нитки.

– Кішко, сядь туди, – Дрон махнув рукою у бік шкіряного дивана, що стояв біля вікна.

– Мені й тут непогано, – відповіла я, скидаючи піджачок. У Дрона здригнувся кадик. Я зробила рух ногою, немовби збираючись поставити на його крісло.

– Я сказав, туди, кішко! – гаркнув Дрон.

– Гаразд, чого так нервуватись? – знизала я плечима, підводячись.

Адран нерозбірливо полаявся крізь зуби, раптом схопився, відштовхнувши крісло і знову розвертаючи мене спиною до себе. Стиснув руками груди, потискав, провів по талії, до стегон. Кілька разів огладив мою попку, трохи розсовуючи.

– Нагнися, – звелів. Я нахилилася, спираючись на стіл і передсмакуючи, що ще він придумав. Адран різким рухом відключив екран, відсунув, змахнув папери. Я відчула, як відстібає ззаду біля шиї ланцюжок, завмерла. Невже не витримає? Чи задумав щось?

Досвід підказував, що останнє найімовірніше.

Кульки зісковзнули вниз, стукнувшись одна об одну, і пес знову натягнув ланцюжок, втискаючи їх у мої складки.

– На стіл, кішка, – наказав то натягуючи ланцюжок, то відпускаючи, від чого хотілося стогнати і вигинатися. – На коліна.

Знову поринаючи в туман збудження, я піднялася на стіл, бажаючи лише одного – щоб він не зупинявся.

– Погано видно, кішко, – промовив Дрон, хоча куди вже краще-но! Але я слухняно прогнулась, надаючи йому найкращий доступ до всього, чого тільки забажається. Аби забажалося!

Дрон ще кілька разів то натягував, то послаблював ланцюг, змушуючи стогнати, і в найвідповідальніший момент раптом відпустив, від чого кульки брякнули одна об одну, чомусь не скочуючись – мабуть, там було якесь кріплення.

Дихання Дрона почастішало, він жадібно принюхувався. Я теж вбирала трохи терпкий, зовсім не собачий, такий чоловічий запах! Хотіла обернутися, але мою голову зупинили.

– Дивись на двері, кішко, – скомандував пес.