Читати книгу - "Уламки паралелі, Лаванда Різ"

Удвох вони схилилися над бувалим монітором.

- Лагодив нашу оптику і дивись що зловив. Це запис.

У перші секунди Дон побачив, як  з'явилися хлопець та Сара. У хлопцеві він одразу розгледів арахноіда, по статурі та екіпіровці їх важко було не розпізнати навіть в такому зображенні. Сара по-дружньому обмінювалася з ним якимись фразами, потім командувач своїми очима побачив, як ці двоє обійнялися на прощання. Сара пішла в сторону Зіри, арахноід же продовжував дивитися їй услід, посміхнувшись через хвилину і помахавши рукою, мабуть дівчина озирнулася, після чого зник.

- Вона знову з цими тварюками, але це вже зовсім не навіювання, - розмірковував Брукс. - Якби він заклав в неї програму - йому вистачило б того, щоб просто подивитися їй в очі. Але тут вочевидь її причетність до свідомої диверсії.

- Не думаю, - насупивши брови, видавив Дон. - Він обійняв її. А потім, ти звернув увагу , як саме він на неї дивився? Арахноіди не дивляться так на своїх жертв.

- А що тоді?

- Тепер для мене дещо прояснюється. Сару не били, їй вкололи дорогу вакцину, вона неушкодженою повернулася з походу, її врятували від грабіжників і тепер ось це. Як пити дати тут замішані емоції. Вони мутанти, але чоловіки в них ще не атрофувалися. Хтось із них закохався. Виявляється, вони здатні на переживання.

- Що??? - з огидою кинув Брукс. - Тоді навіщо вона тут?

- Хм, Бруксе, ти мислиш вузько. Ти б залишив кохану людину в сирому холодному підвалі де гниють деги? Ні, арахноід ховає її тут та стежить. Може, програми в ній і немає ніякої, але зате точно є в інших.

- Вигнати цих прибульців до такої матері!

- І знову ти не далекоглядний, друже мій. Якщо Сара має значення для Павука, цим можна буде скористатися. Ми поки зробимо вигляд, що нічого не знаємо. Але дівчина тепер буде на особливому контролі. Серед нас живе серце одного з арахноідів, а значить, він майже у нас в руках.

***

- Можна сказати впоралася. Просто пощастило. А тепер прошу до нашого тиру, хочу побачити, як вміє стріляти «будь-який дурень» , - зухвало процідив Джаред, зустрівши її першим.

У тирі вже зібрався народ, сповіщений Джаредом, бажаючим прилюдно продемонструвати нікчемність нових жителів Зіри. Усі чекали обіцяного їм шоу. Розваги були рідкісним явищем в подібних місцях, тому люди хапалися навіть за незначну можливість відволіктися.

Взявши до рук пістолета, Сара оцінила його вагу. Стріляти вона не вміла, і перед мішенню стояла вперше у житті. Натиснувши на курок, вона заплющила очі від гуркоту, не потрапивши в жодну з мішеней. У натовпі пролунав сміх.

- Ну що ж, будь-який дурень вміє, а ти вочевидь ні, - радіючи кинув Джаред, отруйно впиваючись здобутою перемогою . - Ще одну спробу або визнаєш свою безнадійність, га, білявко?

«Візьми негайно пістолета назад! Не дозволяй їм! » - почувши поруч з собою хрипкий голос з недавнього бачення, Сара навіть озирнулася на всі боки, шукаючи Іва, здогадавшись, що арахноід якимось чином продовжує підтримувати з нею зв'язок. І сила цього ментального контакту вражала, подібне їй доводилося відчувати вперше. Сара прямо таки фізично відчула, як хтось сильний та  небезпечний встав позаду неї, владно взявши її за руки, допомагаючи їй направити зброю.

«Розслабся, Саро. Це ніби продовження твоєї руки. Нехай різьблення зіллється з прицілом. Тепер впевнено та твердо спускай курок. Очі заплющувати не обов’язково і затримувати дихання теж »- наставляв її голос Іва прямо таки у неї над вухом. І Сара готова була заприсягтися, що на курок тиснула не вона, а він, з точністю вразивши низку цілей.

«Розумниця. Ти навчишся, Саро» - ковзнувши, прошепотів голос арахноіда.

- Ось, якось так, - розгублено пробурмотіла вона, спішно вискакуючи з тиру поки поселенці приходили до тями, а Джаред підбирав обвислу щелепу.

У своїй кімнаті Сара бризкала на себе водою і плескала себе по щоках, виганяючи із себе залишки впливу дивного гіпнозу. Це лякало, це страшенно її лякало ...

       У перший раз за останній час їй приснився кольоровий сон, а не похмурий жах, про те, як вона повзе до хлібних крихт. Сара побачила уві сні свій світ , своє колишнє безтурботне життя. Літнім днем вона бігла під теплим дощем, тьопаючи босими ногами по мокрій зеленій траві. Бігла і сміялася, немов граючи тікаючи від когось, озираючись час від часу. По мокрому волоссю  стікала вода, одяг прилип до тіла. Нарешті, її наздогнав той, від кого вона пустуючи тікала. Це був Роб. У її світі він був просто Робертом, а не Павуком. Наздогнав і майже поцілував, але … раптово все померкло, фарби, веселощі, весь той світ, і Сара почула надірваний захриплий від пережитих тортур голос. Він наполегливо кликав її на ім'я. І уві сні вона знала, що це був голос Іва. При звуці цього голосу її серце стискалося від болю, і бажання допомогти йому відчувалося особливо гостро.

    Сара прокинулася в холодному поту, списуючи все відчуте уві сні на недавню пережиту психологічну напругу.

Занурившись в свої думки, Сара рятувалася роботою в лазареті, не помічаючи пильних та насторожених поглядів попередженої охорони. Їй не перешкоджали пересуватися по форту , просто раптом у неї з'явилася постійно підозріла тінь, яка не спускала з неї очей навіть під час сну.