Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

-Це оманлива думка, я казав тобі. Рикой – ідеальний захисник! Ця малявка навіть без прив'язки кинулася на твій захист! Подивися на ці зуби... - Гор відкрив пащу тваринці, показуючи ряд гострих щільних зубів, - вони отруйні навіть для нечисті...

-Ого, два ряди? - здивувалася Свирянка, - та ти акулятко у мене... Дякую, маленький, що не дав мене  образити! - рикой вирвався з рук лісника і стрибнув на коліна жінці.

-Зроби прив'язку, Стєш... Так надійніше буде! Я наполягаю…

-Нагадай, що для цього треба?

-Проткни палець і дай йому злизати!

-Добре... Дай щось гостре, - попросила вона.

Лісник приніс голку і Стьопка, не вагаючись, проткнула палець. Коли маленька крапелька крові виступила на пальці, рикой, що до цього спокійно лежав на її колінах підстрибнув, закрутився на місці дзиґою, пригнув вушка.

-Дай лизнути, нервує, - звелів Гор. Стьопка, схвилювавшись від такої реакції, повільно простягла палець і заплющила очі. Але даремно, тварина дуже ніжно провела язиком по пальці, не завдавши болю.

-Це все?

-Все! - підтвердив Гор, - він тепер дуже багато їстиме і ростиме буквально на очах, не лякайся, це нормальний процес.

-Добре…

-І ходити хвостиком стане, спочатку взагалі не відстане. Не ганяй його, не лай, він налаштовуватиме зв'язок, а для цього потрібен постійний контакт.

-Добре, - повторила Стьопка, не відводячи очей від вихованця.

-Не хочеш прилягти? – спитав Гор.

-Так рано ще...

-Ти перехвилювалася, подрімай пару годин.

-А ти?

-А у мене є чим зайнятися, піду, доки сліди хапуна ще свіжі...

-Я боюся, - Стьопка підвела голову з подушки, - не йди!

-Не бійся, з тобою рикой, та й ця тварюка на мою територію не полізе, він же не самогубець!

-А тобі він нічого не зробить?

-Стєш, ти жартуєш? -Гор, навіть, образився.

-Гаразд, ти у нас грізний противник, я забула. Добре, але не довго. Хочу повернутись додому не пізно. Проводиш мене? – промовила стомлено. Здавалося, зі сльозами з неї пішли всі сили.

-Після вечері – обов'язково!

«Видно птицю по польоту, а молодця по походці»

Стьопка не знала, скільки спала, але коли прокинулася, за вікном вже стемніло. Під боком спав рудий вихованець, але варто було Стьопці поворухнутися, як він стрепенувся.

-Привіт, маля, - Стьопка погладила його і намацавши світильник, увімкнула світло, - ого, та ти справді підріс! - захопилася вона. Рикой стежив за кожним її кроком, ловлячи будь-який жест. За час її сну він виріс на пару сантиметрів, мордочка витяглася уперед, зробивши його трохи схожим на лисеня.

Вона погладила його по шовковій шубці і піднялася на ноги. Розім'яла кінцівки, що затекли зі сну, і вийшла у вітальню. Рикой безшумно рушив слідом. У будинку було тихо, на столику біля каміна горіла настільна лампа.

«Напевно, Гор ще не повернувся…» - подумала вона і стривожилася, чи не сталося з ним чогось. Але тут погляд упав на білу шубку та чоботи на шпильці, що валялися біля вхідних дверей. Серце кольнуло від поганого передчуття.

«Спокійно, не нервуємо…» - скомандувала вона собі, а серце вже почало стрибати. Ноги, самі того не бажаючи, понесли її до спальні Гора. І з кожним кроком, який наближав до його кімнати, розуміла, що сьогодні – безумовно, не її день!

З-за дверей долинали стогін і тихі вигуки. «Гадство, та не може бути! Ну насправді…» - а рука вже крутнула ручку дверей і відчинила її. Побачене змусило заплющити очі і швидко зачинити двері.