Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    Рікардо повернувся до своєї розбитої губи, а я не знала, які слова підібрати. Цензурних не залишилося.

    — Навіщо займатися такою дурістю? Ви ж майбутні лікарі?! Медики!! — в серцях чи не заричавши, я замовкла.

    За дверима ванної кімнати щось розбилося, а слідом впало ще декілька предметів.

    Першою думкою прийшла здогадка, що Леонарду стало погано. Все ж у нього дві величезні гематоми на обличчі, і вони посиніли занадто швидко.

    Я зірвалася з місця першою, але остовпіла, тільки відкривши двері.

    — Щібаль! *(Бл...) — хлопець сидів на бортику ванни і марно намагався перебинтувати руку.

    Відчувши безглуздий укол провини, я кивнула Кім, що розберуся сама, і увійшла. У будь-якому випадку я медик, а це усього лише пацієнт, якому явно потрібна допомога. Оглянувши розсипаний на підлозі вміст аптечки, я проігнорувала чіпкий погляд Леонарда, і почала збирати все, що він ще не встиг розбити. Коли закінчила, абсолютно відсторонено і з холодним виразом на обличчі, відібрала у хлопця еластичний бинт і відкинула його убік.

    — Ти ж хірург! — злостиво прошепотіла, але дбайливо і акуратно оглянула його руку. — Невже не бачиш, як вона спухнула? Тут явне забиття м'яких тканин, а може і тріщини в кисті. Хто це затискає бинтом?

    Він мовчав, дихав глибоко, явно важко, але терпів біль. Не зронив і слова, ні коли я вийшла, ні коли повернулася назад з льодом. Кисть і кісточки дійсно спухнули. По-хорошому потрібно було їхати в шпиталь і накладати фіксатор. Але судячи з поведінки хлопця, йому це, звичайно, не треба!

    — Як ти взагалі зміг мотоциклом керувати? А практика? Що якщо зачепив нервові закінчення? Для хірурга руки це головний інструмент! Як можна так безглуздо поводитися? — кисло прошепотіла, зафіксувавши холодний компрес. — Спробуй поворушити пальцями?

    Мимоволі, я провела по ним занадто лагідно. Вони виявилися не менш красиві. Рівні, довгі, з квадратною правильною нігтьовою пластиною. Упіймавши себе на дебільному розглядуванні чоловічих рук, я обсмикнула долоню і підняла погляд.

    — Навіщо ти поїхала туди? — його питання прозвучало несподівано ніжно, але з тим грубо.

    Я знітилася і глитнула, але в горлі спинився клубок. Його в'язало зараз не від страху, або злості, а від дикого в такій ситуації почуття легкості. Відкинувши його, я зібралася, і знову начепила маску медика.

    Леонард так і сидів на бортику ванни. Він встиг обробити садна на обличчі, але і до них треба прикласти лід. Не збираючись відповідати на ідіотські питання, я узяла в руки мішечок з льодом і приклала до вилиці хлопця. Повільно, дуже акуратно і плавно опустила на забите місце, і намагалася дивитися тільки туди. Зараз я не могла зрозуміти своїх почуттів. Дисоціативка прогресувала і далі, але слава богу, розсудливість все ще брала гору.

    Він мені подобався. Чіпляв хижою красою, небезпекою і нахабством. Його зухвалий, а іноді занадто відвертий флірт розпалював в мені щось таке, чого я ніколи не відчувала. Лео брав самовпевненістю і загадковістю. А ще ароматом вітру, схожим на свободу. Проте я добре розуміла, що усе це помилка і романтизація речей, які не принесуть нічого хорошого.

    Все-таки я піддалася емоціям, і зустріла його погляд. Лео цього і чекав.

    — Сюди навіщо заявилася? — він знизив тон до хрипкого напівшепоту, викликавши безглузде тремтіння по тілу.

    — Я медик, тобі потрібна допомога! 

    Я дурепа, яка навіть розуміючи, яких проблем завдала конкретна людина, все одно припхалася шукати нові! До ванної кімнати! До такого, як Леонард!

    — І ти готова допомагати такій хвойді, як я?

    Чого і слід було чекати! Мої слова його дійсно зачепили! Ну... За що боровся!

    — А ти готовий отримати ще раз по обличчю? — зі злістю зашипівши, відкинула мішок в раковину, і вирішила, що з мене досить.

    Напевно, тому і не вискочила відразу за двері, а озвіріла до такої міри, що зі сталлю мало не заричала:

    — Ти абсолютно неадекватний, відбитий, розбещений, зіпсований і зухвалий хам! — присягаюся, я використала усі відомі й підходящі прикметники англійської мови. Випалила все, як на духу, і не обернувшись, почула, як хлопець неспішно піднявся. — І я не шкодую, що тобі сьогодні розбили пику і поправили здоров'я! Тому що це ти винен, що не в змозі контролювати свою дівчину!

    Закінчивши, нарешті обернулася, та мало не остовпіла від полум'я, яким горів його погляд. 

    — Напевно, я винен і в тому, що ти сама напилася і помчала за новими враженнями? — Лео зірвав компрес і кинув його об підлогу так, що лід розлетівся на всі боки, а я вжалася спиною в двері.

    — Божевільний псих! — ледве прошепотіла, опинившись в капкані.

    Леонард навис наді мною, притиснув до дверей, і уперся в них рукою, не дозволяючи Кім винести їх з петель. Вона барабанила кулаками так, що від кожного удару я здригалася, але по-справжньому тремтіла від погляду навпроти. 

    Все погіршало, коли Лео відкрив свій запаморочливий рот з пухкими губами і заговорив:

    — Якщо виправдання мені немає, доведеться дійсно стати винуватим.

    — А ти не відчуваєш своєї провини? — злостиво запитала, й не подумала відвернутися. Відкрито і з викликом подивилася в його очі, але розуміла, що програю, хоча і не хотіла здаватися, як дешевка.

    Не могла і не хотіла. У мені піднявся справжній бунт, серце забилося, як поршень, кров скипіла, а по тілу побіг струм. Він зшивав нас взаємним злим тремтінням, якимсь диким прагненням першості, гри в "хто кого". Гаразд би розсудливість мовчала, але вона тільки підігрівала неминуче. Щось, що виросло між мною і Лео вже давно. Воно жило в кожному обопільному погляді, розмові, безглуздих суперечках. Жило, як виклик мені самій! Як виклик моїм принципам, моєму минулому болю, і тому, про що я ще не підозрювала!

    Я і не знала, що можу грати в такі ігри зі своїм тілом і мізками!