Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Леобург, Ірина Грабовська 📚 - Українською

Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Леобург" автора Ірина Грабовська. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 279
Перейти на сторінку:
боялася бовкнути щось зайве.

— Ну що ж,— нарешті сказав Данило.— Викрали — то й викрали. Шкода, що не можете допомогти, втім, дякую.

— Я проведу вас,— сказав Оздемір.

Вони знову опинилися в темному коридорі ратуші.

— До речі, якщо вам буде потрібна допомога у виданні книжки або в пошуках матеріалів...— почав був «отець» Леобурга, аж раптом зблід і приголомшено втупився у вікно. Данило обернувся.

На склі виднівся дивний напис чимось червоним, схожим на губну помаду, незнайомою Данилові мовою: «Ümit, senin için geleceğim. Leyla»[25]. Судячи з того, як стрепенувся й квапливо став підштовхувати його до ліфта Оздемір, він чудово зрозумів сенс послання.

— Що це?

— Гадки не маю,— пробурмотів турок.— Чийсь безглуздий жарт. Накажу негайно прибрати. На все добре, Едварде.

Він буквально силоміць запхнув Данила до ліфта, і Міхай поспіхом опустив важіль.

Уже з вулиці Данило побачив, як хтось швидко стирає ганчіркою напис із шибки. Що це було? Хто міг залишити послання в будівлі, що добре охороняється, в самому центрі міста? Та ще й написати це... губною помадою? Якась відчайдушна прихильниця на ім’я Лейла? Але тоді чому Оздемір так злякався? Шкода, що текст іншою мовою. Данилові чомусь згадалася перша зустріч з Оздеміром і дивний червоний рубець навколо його зап’ястка. Сьогодні, до речі, рукава його сорочки були незвично довгі, а манжети щільно охоплювали руки. Данило гмикнув, надів циліндра й поплентався до Михайлівської площі.

Отже, архіву нема. Вся ця розмова в кабінеті викликала вельми дивне відчуття, яке не полишало його на зворотному шляху додому. Юміт явно напружився, щойно Данило заговорив про архів. Та й Шанталь, схоже, шокувало його звичайнісіньке прохання. Отже, цілком нормальне прагнення одного з членів родини покопирсатися в їхньому минулому спричинило справжню паніку. Чому? Данило потер підборіддя. Схоже, в історії Яблонських було чимало темних моментів. Але який стосунок до таємниць їхньої родини має член Верховної Ради? Що такого може бути в архіві, про що Едвардові Яблонському знати не слід? Данило хитнув головою. В нього досі замало інформації. Для початку необхідно бодай з’ясувати, кому міг знадобитися архів. І що в ньому взагалі є.

Повернувшись додому, Данило відмовився від обіду, піднявся у свою кімнату й завалився на ліжко. Ввечері, коли Юліана зі своїми нащадками поїде до модистки, а Тео піде вештатися по шинках, потрібно буде проскочити в кабінет Фелікса й поцупити з його колекції один з револьверів. Уся ця метушня з дивними цидулками й нічний напад усерйоз стурбували Данила, і не можна було не погодитися зі Свенсоном — безпека наразі найважливіша. Тепер, за відсутності Агнеси, хлопець став уникати зайвих розмов і контактів з мешканцями будинку. В голові товклися тисячі питань, але шукати відповіді на них йому, вочевидь, доведеться самотужки. Нема кому довіряти. Данило важко зітхнув і подивився у вікно, а потім обернувся праворуч і здригнувся з несподіванки.

Біля ліжка, вібруючи й виблискуючи, коливалася вже знайома йому напівпрозора пляма.

Леобург відпускав його додому.

Але навіщо? І що все це мало означати?

Навіть запах тут був зовсім інакший. Данило обережно розплющив очі, роззирнувся й радісно всміхнувся. Дядькове ліжко, череватий котел у кутку, Федині навушники на підлозі.

Він удома!

В коридорі почулися знайомі швидкі кроки.

— Я зараз повернуся, чого ти панікуєш? Віднесу ящик і повернуся!

Після переходу Данило ніби скам’янів, тому навіть не зміг поворухнутися, коли Федя відчинив двері ногою і застиг на порозі, ледве утримуючи в руках масивну дерев’яну скриню.

— Фокус-покус,— усміхнувся Данило й розвів руки в боки.— Зачекалися?

Вираз обличчя його друга в ту секунду неможливо було описати. Федя витягнув шию і дивився на нього не кліпаючи, наче на привида. Данилові на мить здалося, що скриня от-от упаде на підлогу й розчавить йому ногу. Федя кілька разів кліпнув, ніби не вірячи власним очам, а потім пошепки запитав:

— Даньку... Це ти? Чи...

— Ну я, хто же ще?

Федя обережно поставив свій дерев’яний скарб на підлогу й підійшов ближче, здивовано роздивляючись сорочку з пишними рукавами, коричневий жилет і штани з кількома ременями на поясі.

— Карлсон повернувся!

Вони обійнялися, й Федя поплескав друга по спині й плечах, ніби досі сумнівався, що все це — не гра уяви. Данилові було важко говорити від вихору почуттів: він уже змирився з тим, що ніколи не покине Леобург, і навіть перестав сподіватися на зустріч з другом. Тільки за хвилину він зумів опанувати себе й вимовив перше, що спало на думку:

— Ніс у нормі?

Федя криво посміхнувся, не розуміючи, про що йдеться.

— Ну... наче на місці,— він на секунду звів очі до носа.— А що?

— Та нічого, не звертай уваги,— Данило похитав головою й усміхнувся.— Навіть не уявляєш, який я радий тебе бачити!

— Навіть не уявляєш, наскільки це взаємно! — з почуттям відповів Федя й додав: — Більше жодних «кролячих нір», так?

Данило з сумом зітхнув. Те, що він збирався сказати, мало спричинити тайфун обурення, але нічого не поробиш. Позаду тремтіла в повітрі пляма порталу й, оскільки вона не зникла одразу після переходу, то залишиться відкритою ще на якийсь час.

— Здається, я ненадовго.

Федя витріщив очі й різко скинув пасмо з чола, радісна усмішка одразу щезла з його обличчя.

— Це прикол такий, да?

— Ні, серйозно. Я не можу тут залишитися... Дядька я поки що не знайшов, Агнеса за ґратами...

— Так, стоп,— Федя підніс руку.— Те, що не знайшов дядька — погано, але яка ще в біса Агнеса?

— Це та дівчина, яку я бачив тоді. Ну, Джекі, тільки в гарній сукні й не зелена! Її двійник.

Федині очі округлилися від подиву, й він сторожко, наче розмовляв з божевільним, промовив:

— І до чого тут вона?

— Все просто,— Данило схрестив руки на грудях і насупився.— Схоже, я єдиний, хто думає, що вона ні в чому не винна.

Федя роздратовано закотив очі й почав міряти кроками кімнату.

— Не винна? Знову ця твоя манія зі всесвітньою справедливістю?

— Федю, я не можу кинути її напризволяще.

— Даню! — зі злістю крикнув друг.— Ти повернувся — і слава Богу! Забий ти на цю віртуальну сімейку — без тебе розберуться!

— А якщо не розберуться? — в тон відповів Данило.— Їм на неї начхати! Посадили — от і добре, не винувата — ну

1 ... 47 48 49 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леобург, Ірина Грабовська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Леобург, Ірина Грабовська"