Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

очі сердець ваших, аби ви не пізнавали правди. До тебе ж найбільше слово моє, о батьку, щоб пізнав ти Бога, що все словом сотворив. Ти, коли захотів збудувати мені цю вежу, зібрав на діло людей багато, було то робітників три тисячі п'ятсот і триста приставників. І заледве за дев'ять місяців змогли закінчити будівництво. Бог же всіх віків одним своїм словом створив небо, і сонце, і місяць, і зорі, світло і пітьму, і назвав світло днем, а пітьму найменував ніччю, і заснував ні на чому ж тягар землі, і водам звелів текти, щоб служили нам, і деревам різним рости, і розподілив час, і роки, і місяці, і створив звірів, і худобу на землі, і птахів у повітрі, а у водах рибу. На кінець створив чоловіка, пречистими своїми руками глину із землі взявши, і поставив його господарем вселенної, все підкоривши під ноги його. Те все за шість днів звершив Бог Словом своїм, що є єдинородним сином Його — Ісусом Христом, який без матері від Нього народився перед усіма віками, співприсутній Йому і співпрестольний. Він на закінчення років від Чесної Приснодіви без батька, дією Святого Духа, воплотився і народився, і з людьми прожив, і чуд незліченно зробив, сліпих просвітив, прокажених очистив, розслаблених поставив, мертвих воскресив. Його ж жиди із заздрости розіп'яли, бо сам так страждати захотів, спасення нашого ради. Але по смерті і похованні воскрес у третій день, силою Божества свого, і вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, і зіслав Духа Святого на святих своїх учнів, і їх послав у вселенну, щоб просвітити затьмарених, і навернути заблукалих, і врятувати тих, що гинуть, — для всіх-бо спасення хоче і милість Його до роду людського не закінчиться довіку".

Коли свята це говорила, всі з насолодою слухали, і взяли цар і цариця любу свою доньку, у град її відвели. Вийшли ж назустріч доньці царській всі градські дівчата, у вінцях ликуючи, і кланялися їй. Весь же люд, на високі вибравшись місця, на мури і доми, похвали вигукував, хвалячи прекрасну дівчину Пенелопію. І коли зближалися до царської палати, побачила свята Ірина демона, що казав їй: "Нічого між тобою і мною спільного нема у граді цьому, дівчино, іди з нашого міста, бо ніхто з християн тут не живе". Свята ж сказала: "Іменем Ісуса Христа наказую тобі, щоб сказав мені, хто ти". Він же сказав: "Я — демон, що живе в ідолі Аполлоновім, учитель любодіїв і перелюбників, помічник волхвів, злодіїв вождь, друг блудників, насмішник п'яниць, через кровопролиття радію, всілякої неправди і брехні є наставником і всього зла — батьком. Кажу ж тобі: іди з цього града нашого, щоб не зрушив я на тебе батька твого, розпаливши його на гнів, бо уб'є тебе". Той голос демоновий багато хто чув, самого ж не бачили. Блаженна діва заборонила йому, кажучи: "Я тобі наказую іменем Ісуса Христа, щоб ти пішов із цього града". І затремтів демон і невидимий став. Після цього диявол розбестив серце цареве і зрушив його на гнів і лють проти доньки. Прикликавши царицю, той сказав: "Що нам робити, що донька наша зваблена? Краще б я не будував тієї вежі. Хотівши зберегти дитину — стратив її і втратив надію свою". Цариця ж сказала йому так: "Нерозумні слова ти кажеш. Чим-бо звабилася донька наша? І що лукаве в ній бачиш?" Сказав цар: "У Христа вірить, а богів відкидає". Сказала цариця: "Боги, що не створили неба і землі, нехай загинуть. Дитина ж моя сподобилася слави царя Христа, який покликав її на життя вічне". Тоді розгнівався цар, звелів царицю викинути з палати. І прибігла одна з рабинь, сповістила те дівчині Ірині. Вона ж, вставши, пішла і стала перед батьком своїм. І коли побачив її цар, поник долі, мучився гнівом у серці своєму, дияволом зрушений. І сказала свята Ірина до батька свого: "Чому сумне лице твоє, о батьку? Царство твоє мирне, війни нема перед тобою, дитина твоя прийшла до тебе, і звідки печаль на тебе найшла?" Цар же відповів: "Краще мені було б, якби не родив тебе, дитино. Я-бо задля тебе зробив діло гарне — вежу пречудову, богів золотих, щоб тебе стерегли, приставив, трапези, і ложа, і престоли задля тебе золотом прикрасив, ти ж віддала мені злом за добро". Вона ж сказала: "Скажи мені, батьку, що погане тобі зробила?" І сказав цар: "Чи мале те зло, що Христа Богом називаєш, від богів моїх відвертаєшся?" Сказала свята: "Нічого не зробила злого, батьку, взираючи на Христа мого, істинного Бога, і надію на Нього, а не на ідолів твоїх покладаючи". Цар же грізним голосом мовив: "Принеси жертву богам, Пенелопіє". Відповіла свята: "Не перекручуй, батьку, імени мого, не є-бо я Пенелопія, але Іриною наречена від ангела у видінні і від пресвітера у святому хрещенні". Знову сказав цар із гнівом: "Чужий плоде, а не мій, принеси жертву богам". Відповіла Ірина свята: "Не принесу жертви богам, що на гнів тебе зрушують, вони є плодом вогненного роду, що для еллінів приготований". Цар же збентежився від люті сильної і звелів її, зв'язану, вкинути під дикі коні, щоб ногами її розтоптали. І коли вкинена була дівчина, прийшов і сам цар до коней, хотівши бачити смерть її. І ось один кінь найдикіший, вирвавшись з упряжі, кинувся на царя раптом і схопив зубами праву руку його, і вирвав її з плеча, і самого царя, розтоптавши, забив, і знову став на місці своєму лагідний, і всі коні, як ягнята, покірні були і не шкодили святій Ірині. Кінь же, що убив царя, Божим велінням прийняв голос людський, прославляв святу мученицю, кажучи: "Блаженна ти, голубко Христова, що розтоптала змія, ти на землі дивна, на небі любов'ю вшанована будеш, ти будеш зарахована до праведних, світло вічне, й оселя безсмертного Жениха чекає на тебе — діву мудру і мужню. Бо хоч і жінка ти тілом, але духом добре воїнство показуєш". Коли звільнена від пут була Ірина свята, батька свого мертвого воскресила молитвою і зцілила руку його — і повірили в Христа цар, і цариця, і цілий дім царевий, і з людей багато, десь до трьох тисяч. І не за довгий час цар покинув царство своє, щоб вільно для Христа працювати, й оселився з дружиною своєю і домашніми у вежі тій, яку ж доньці своїй спорудив. А свята Ірина залишилася у