Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Охоронцям довелося потягнути за ланцюги, щоб зіп'яти мене на ноги, і тримати в такому положенні.

Усміхнувшись, Ерік почав спускатися сходами праворуч од мене. На ньому була горностаєва мантія, з-під якої ледь-ледь визирали його кольори.

Дійшовши до свого місця за столом, він зупинився біля крісла. За спиною у нього постав слуга, а виночерпії взялися обходити гостей, наливаючи їм вина.

Коли всі келихи були наповнені, Ерік підняв посудину з напоєм і проказав:

— Бажаю, щоб ви жили вічно у вічному місті Амбер!

Гості теж підняли келихи.

Тільки я не підняв.

— Візьми келиха, — наказав мені Джуліан.

— А ти подай, — відпарирував я.

Джуліан зиркнув на мене, але келиха не подав. Але я тоді швидко нахиливсь уперед і підняв келиха.

Хоча нас розділяло кількасот людей, мій голос було чути на всю залу. І поки Ерік не зводив з мене очей, я проголосив тост:

— За Еріка, який сидить у дальньому кінці столу!

Ніхто не ворухнувся, щоб ударити мене. Джуліан вилив вино на долівку. Всі інші вчинили так само, і тільки я, п'ючи великими ковтками, встиг осушити майже весь келих, перш ніж його вибили з моїх рук.

Потім Ерік усівсь, і всі в залі посідали теж. Мене всадили на стілець силоміць.

Почали подавати страви, і позаяк я, на відміну від більшості гостей, був голодний, як вовк, то з превеликим задоволенням накинувся на їжу.

Трапеза розтягнулася на дві з лишком години, і поки їли, у залі грала музика. За весь цей час ніхто й словом не озвався до мене, більше я також ні з ким не розмовляв. Однак моя присутність давалася взнаки, і за нашим столом було тихіше, ніж за іншими.

Праворуч од Еріка сидів Каїн, і я для себе зробив висновок, що Джуліан нині не у фаворі. Серед гостей не побачив ані Рендома, ні Дейдри. Поміж численних вельмож було багато й таких, яких я знав і навіть мав колись за друзів, однак сьогодні хоч би хтось, бодай кивком голови, відповів на мій погляд!

А потім до мене дійшло: для того, щоб Ерік став королем Амбера, залишилося виконати невеличку формальність.

Так воно невдовзі й сталося.

Після обіду, коли ніхто нічого вже не проголошував, Ерік без жодного слова підвівся.

Сяйнули, знову скидаючись угору, сурми, хрипкі звуки сколихнули повітря.

Утворилася процесія, що прямувала в Тронну залу Амбера.

Я знав, що мало бути далі.

Ерік став перед троном, і всі покірливо схилили голови перед майбутнім королем.

Окрім моєї особи, звичайно. Тоді мене силоміць опустили навколішки.

Сьогодні був день коронації Еріка.

* * *

Стало тихо. Потім Каїн виніс подушку, на якій лежала корона — корона Амбера. Він опустився навколішки і завмер, подаючи корону Ерікові.

Різко смикнувши, мене звели на ноги й потягнули вперед. Що мало статися далі, мені вже було відомо. Це знання зійшло на мене як осяяння, і коли я зрозумів, що до чого, то почав відчайдушно пручатися. Проте опір мій був швидко зломлений, а я — поставлений навколішки перед тронними східцями.

Тихо заграла музика — це були «Зелені рукави», — і Джуліан, який стояв у мене за спиною, врочисто проказав:

— Дивіться всі, як коронується новий король Амбера! — А потім пошепки до мене: — Візьми корону і подай її Еріку. Він сам себе коронуватиме.

Я перевів погляд на корону Амбера, що лежала на багряній подушці у Каїнових руках.

Корона була зроблена зі срібла і мала сім високих зубців, кожен з яких вінчав коштовний камінь. Її оздоблювали смарагди, а навпроти скронь у срібло були вмонтовані два великих рубіни.

Я не рухався, пригадуючи ті часи, коли бачив під цією короною батькове обличчя.

— Ні, — відказав я просто і негайно отримав сильного ляпаса по лівій щоці.

— Візьми корону і подай її Еріку, — повторив Джуліан.

Я хотів його вдарити, але туго напнуті ланцюги стримували рухи. Мене лупнули знову.

Погляд мій зупинився на високих гострих зубцях.

— Дуже добре! — сказав я нарешті, простягуючи руку по корону.

Узяв її обома руками, хвильку потримав, наче зважуючи, тоді швидко вдягнув собі на голову та оголосив:

— Я, Корвін, проголошую себе королем Амбера!

Корона була негайно знята і повернута на подушку. Кілька разів мене огріли по спині. Приглушений гомін перебіг залою.

— А зараз візьми її та зроби як належить, — сказав Джуліан. — Подай корону Ерікові.

Мене вдарили знову.

— Давай, чорт з тобою! — погодивсь я, відчувши, як сорочка на мені насочується чимось мокрим.

Цього разу я взяв корону і жбурнув, цілячись Ерікові в око.

Він упіймав корону правою рукою, і поки мене знову духопелили, всміхнувся мені.

— Дякую, — сказав Ерік. — А зараз я звертаюся до всіх, хто тут присутній, і до тих, хто чує мене, будучи в Тінях Амбера. Я здобув трон законно і, зійшовши на нього, стану королем за правом своєї крові.

— Брехун! — крикнув я. Чиясь рука лягла мені на рот.

— Я, Ерік, проголошую себе королем Амбера Еріком Першим!

— Хай живе король! — тричі гаркнула вся зала.

Потім Ерік нахилився до мене і прошепотів:

— Тільки-но твої очі бачили найпрекрасніше видовище, яке ти тільки можеш уявити... — Повернувшись, брат крикнув: — Охороно! Забрати Корвіна до кузні та випалити йому очі! Нехай нинішні події стануть для нього останнім, що він побачив! А потім ув'язніть його в найглибшій, найтемнішій камері у підземеллях Амбера, і хай ім'я його порине в забуття!

Я плюнув у Еріка, і мене знову побили.

Опиравсь як міг, але мене таки вивели. Коли тягнули через залу, ніхто навіть не поглянув у мій бік. Останнім образом, який відкарбувавсь у моїй пам'яті, був Ерік, котрий сидів на троні, благословляв підданих та мило всміхався.

Наказ щодо мене виконали, і, дякувати долі, я знепритомнів до того, як усе закінчилося.

* * *

Навіть приблизно не можу сказати, скільки часу минуло відтоді, коли я пробудився, занурений у чорнильну пітьму. Голова розколювалася від болю. Можливо, якраз тоді я й вивергнув прокляття. А зрештою, це могло статися й тієї миті, коли до моїх очей торкнулося залізо, розпечене до білого жару. Стосовно цього я губився. Зате достеменно знав, що Ерік, допоки сидітиме на троні, про спокійне царювання може навіть не мріяти: прокляття принца Амбера, а надто проголошене тоді, коли в тобі нуртує дика злоба,