Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

Бізнес рушив уперед, коли Брюс вирішив зосередитися на одному напрямі та обрав кризові комунікації. Якщо намагаєшся бути для всіх усім одночасно, у результаті тобою взагалі ніхто не зацікавиться. Та якщо робиш щось одне, але робиш це першокласно, перетворюєшся на важливого фахівця.

Добре мати «фокусну точку», яка допоможе зосередитися саме на одному напрямі. Коли я три роки вела власну радіопрограму, я не хотіла втратити своє бачення «Шоу Регіни Бретт». Щоб допомогти собі зосередитися на моїй персональній місії, незалежно від теми чи гостей, я склала список власних «10 заповідей» для цієї програми

1. Будь цікавою. Дивуй слухачів.

2. Будь оригінальною.

3. Будь собою. Будь Регіною Бретт на всі сто.

4. Насолоджуйся роботою.

5. Став непрості запитання з повагою до співрозмовника.

6. Передусім поважай слухача.

7. Надихай усіх учасників знаходити й використовувати свою внутрішню силу, щоб створювати краще життя для себе і для інших.

8. Даруй людям надію.

9. Працюй у команді, щоб робити тільки те, що можна зробити гарно й узгоджено.

10. Роби все якнайкраще кожного тижня, а потім «відпускай» зроблене.

Перед початком програми я завжди заходила до кімнати відпочинку, щоб налаштуватись. Я складала руки в молитві, а тоді торкалася ними чола і просила Бога благословити всі мої думки ясністю; прикладала руки до рота і просила Творця благословити мої слова співчуттям; а тоді прикладала руки до серця і просила Бога благословити моїх гостей, мою команду та моїх слухачів. І коли я налаштовувала себе на це, можна було не хвилюватися про те, що буде далі.

Мій друг Террі Плуто є автором спортивної колонки, а також веде колонку, присвячену вірі, у «Plain Dealer». А ще багато років тому ми разом працювали в «Beacon Journal». Він писав напрочуд сильні статті про свого батька, який усе життя працював на складі, а потім вийшов на пенсію. Після серцевого нападу він втратив здатність ходити й ледве говорив. Усе, що він міг, — це щось белькотіти й вимовляти слово «man»[14].

Террі прийшов на мою радіопрограму й розповів вражаючу історію про свого батька, а також про те, як важливо залишатися духовно налаштованим. У 1998 році Террі провів кілька днів із батьком у Флориді, допоміг йому виписатися з лікарні та відвіз додому. Коли йому потрібно було повернутися додому, до Акрона, він найняв доглядальницю, яка мала дбати про його батька.

У лютому Террі мав їхати до Японії, щоб висвітлювати зимові Олімпійські ігри як спортивний журналіст. Це велика честь для будь-якого спортивного репортера й велике досягнення для газети. Газета вже придбала для нього квиток на літак та оплатила готель. Перш ніж їхати до аеропорту, Террі зателефонував доглядальниці. Усе було гаразд. Дорогою до аеропорту Террі молився за батька, аж раптом почув голос: «Не їдь».

Він почув його так чітко, немовби хтось вимовив це в дійсності. Ці слова не залишали його — і він загальмував край дороги, щоб знову зателефонувати доглядальниці й запитати, як там батько. Усе було гаразд. Террі заплющив очі й почав молитися про ясність. І знову почув ці слова: «Не їдь». Він зателефонував своєму начальникові з газети і сказав, що не може летіти до Японії. Йому було дуже незручно, адже стан батька не змінився, він не лежав у лікарні і не був при смерті, а газета витратила на поїздку Террі тисячі доларів. Террі сказав начальнику, що має таке відчуття, ніби йому не варто їхати. І тоді бос сказав, щоб він не їхав.

Террі повернувся додому і, перш ніж лягти спати, зателефонував батькові, котрий, як завжди, повторював: «Man, man…» А потім Террі заснув.

О четвертій ранку йому зателефонував брат. Тієї ночі їхній батько помер.

Гадаю, Террі почув слова Бога, бо він завжди налаштовує себе на те, щоб Його почути. Він практикує молитовне слухання, тому, коли Бог говорить до нього, він Його чує. Ці два слова — «не їдь» — могли б легко загубитися серед щоденних думок, якби він не був правильно налаштований.

Найкраще, що я роблю для самої себе, — це щоденне налаштування під час ранкової медитації. Одного разу, коли я хотіла виїхати з бічної дороги на шосе, я почула голос: «Зупинись!» Якусь мить я вагалась, а тоді натиснула на гальма. Мені пощастило. Тієї ж миті повз мене на великій швидкості промчала вантажівка з причепом. Вона перебувала в моїй «сліпій зоні». Якби я рушила вперед, вона б мене просто розчавила.

Іншого разу я їхала по шосе, а в моїй голові «дзижчало» багато найрізноманітніших думок. До чого братися в першу чергу? А тоді поглянула вгору і побачила рекламний щит із написом: «Сфокусуйся».

І це мене сфокусувало якнайкращим чином.

Урок 38

Найважливіший начальник, перед яким ти звітуєш, — це твій внутрішній голос

Тобі доводилося працювати з пихатим начальником?

Хто ж із такими не працював…

Є навіть шкала, створена спеціально для того, щоб виміряти, наскільки пихатий твій бос. Її називають ГРОЗА (Градус РОбочої ЗАрозумілості).

Стенлі Сілверман працює виробничим й організаційним психологом в університеті Акрона. Щоразу, коли він питає в людей, які сидять у залі, чи доводилося їм працювати з пихатим начальником, усі піднімають руки. Цікаво, скільки рук у такому випадку належать самим начальникам, які не усвідомлюють, що вони і є цими пихатими керівниками.

Гадаєш, пихатість твого боса зашкалює так, що ніяка ГРОЗА її не виміряє?

Можеш перевірити. Стенлі та дослідники з Мічиґанського державного університету розробили спеціальну шкалу після того, як провели інтерв’ю із сотнями працівників та зібрали всі риси їхніх керівників, які вони вважали ознаками пихатості.

Згідно з цією шкалою, твій керівник пихатий, якщо він або вона…

…приймає рішення, які негативно впливають на інших, і не слухає, що говорять підлеглі;

…витріщається на людей або кидає сердиті погляди, що змушує їх некомфортно почуватися;

…критикує або принижує;

…прилюдно висміює їхні ідеї;

…має нереалістичні вимоги щодо термінів виконання роботи.

А ось іще кілька ознак, які могли б додати до списку всі ми: кричить, свариться, звинувачує, присоромлює; поводиться так, ніби він