Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 17 – Подорож.

– Мені нудно… – пробурчала я.

Ми з Мао і Дао, після того, як я прийняла душ і поїла, розвалилися на ліжку, займаючись самою важкою справою, яка тільки може бути – байдикуванням. Заняття це виявилося, незважаючи на всю легкість, досить стомлюючим. Ось тільки виходити з кімнати я не наважувалась, та й зустрічатися з чоловіками мені якось не хотілося.

«Тоді почухай мене ще трохи» – пробурчав Мао. Цей вередливий малюк ліг прямо біля моєї руки, ледь не розпластавшись на пузі.

  – У мене вже руки німіють… – пирхнула я і анітрохи не збрехала. Чесала і гладила я малюків майже весь той час, що ми лежимо на ліжку і руки вже почали втомлюватися.

«Потрібно тренуватися частіше і нічого німіти не буде» – в тон мені пирхнув Дао, змушуючи мене криво усміхнутися.

Я думала, що я нахабна! Та порівняно зі мною, нарли просто майстри нахабства. Хоча, як сказав хтось дуже розумний: «Нахабство – друге щастя».

Потерши трохи кисті рук, розслаблюючи їх, я почала знову гладити малюків, віддаючись своїм не дуже привітним думкам. Перед очима так і миготіли відчужені обличчя чоловіків, від чого я почувала себе останнім стервом. Та й якось шкода буде, якщо вся моя праця, весь витрачений на чоловіків час виявиться марним. Хто знає, що буде, коли я піду? Раптом вони закриються у собі?

«Не думай про це» – суворо пробурчав Дао у мене в голові, і я подумки погодилася з малюком.

Моє самобичування нічого не дасть, адже шлях жертовності явно програшний. Звичайно, зі мною зараз багато хто не погодився б, але реально? Що хорошого в тому, що людина сама робить з себе жертву? Як на мене, то нічого. Люди відмовляються від своїх принципів, від банальної самоповаги, прощають зради, зазнають насильства, ніби на благо! Кому на благо? Тисячі жінок страждають, намагаючись щось там зберегти, замість того, щоб просто бути щасливими!

Гаразд, щось я не про те. Зате, як відволікає!

«Жах…» – пробурмотів Мао, і його шерсть стала дибки. Здається, хтось підслуховував мої думки. Потрібно буде потім з цим розібратися, а то раптом я думатиму про щось особисте? Наприклад, про ніч із трьома сексуальними нагшасами.

Як згадаю, так усередині все перевертається, а білизна одразу стає мокрою. А як Шанліс задовольняв мене язиком... М-м-м...

«Світлано!» – Гаркнув у мене в голові Дао, якось дивно на мене подивившись.

– А от не треба було лізти в чужу голову, – пробурчала я, анітрохи не зніяковівши.

Відволік мене від битви поглядів з Дао стукіт у двері. Від цього невинного звуку я внутрішньо напружилася, намагаючись надіти на обличчя таку звичну нагшасам маску холодності. Виходило досить погано, але переглянувшись зі своїми малюками і кивнувши їм, я видихнула, дозволяючи увійти несподіваному візитеру.

– Не заважатиму? – Несміливо поцікавилася у мене шаса Лешшарі.

– Ні-ні, – зістрибнувши з ліжка, я швидко підійшла до жінки і, взявши її за руку, затягла до кімнати. – Я буду рада побалакати. Сідайте.

Сівши на стілець, жінка кілька секунд мовчала, дивлячись кудись повз мене. І якби раніше мене її мовчання налякало або якось напружило, то зараз я могла помітити, що вона просто бентежиться. Здавалося б, один веселий вечір, але зрушення вже є! Якщо всі продовжать у тому ж темпі, не в сенсі випивки, а в спілкуванні, то я впевнена, пройде ще трохи часу і все з нагшасами буде добре.

– Я прийшла порадитися з вами, шаса Світлана, – тихо прошипіла шаса.

– Можна просто – Світлана. Кажіть, не соромтеся, чим зможу, обов'язково допоможу, – доброзичливо видихнула я, хоч усередині закрався черв'ячок сумніву. Зазвичай у таких моментах у книжках, найймовірніше, інші дівчата приходили порадитися щодо чоловіка, який подобався головній героїні.

– Щиро дякую, – розтягнувши губи на кшталт посмішки, шаса зітхнула. Але я оцінила її жест і те, що вона справді намагається стати більш відкритою. – Так ось, шас Шархісан ...

– Що він? – Тепер настала моя черга розтягувати губи в посмішці. Ось тільки, боюся, сенс наших посмішок зовсім різний.

– Він хоче передати мені свої повноваження наглядача Храму Покровителя.

– Що?

Сказати, що я здивувалась – це нічого не сказати! Сан хоче, щоб храмом займався хтось інший? Але ж він сам казав, що майже з дитинства тут! І навіщо це йому взагалі? Невже через мене? Здається, у мене прокидається манія величі.

– Так, я теж була здивована, – швидко кивнула шаса. – Ось тільки, обдумавши його пропозицію, якщо чесно, то я хочу погодитись. Мої чоловіки давно вже перетворилися на диких змій, дітей у нас не було, і я залишилася зовсім одна. А храм – це чудова можливість зробити щось корисне. До того ж, Покровитель зберігає наглядачам емоції. Я зможу бути, як ви…

Прикусивши губу, я прикрила на мить очі, навіть не уявляючи, що буде, якщо без цього храму емоції Сана зникнуть. Але ж це рішення чоловіка! Хто я така, щоб втручатися? Може, він мріяв про це з дитинства, як тільки потрапив сюди?

– Я вас зрозуміла, – кивнула я. – І чим я можу допомогти?

– Якщо вам не важко, розкажіть, будь ласка, що потрібно робити, щоб повернути емоції всім мешканцям храму. Шас Шархісан попередив мене, що завтра ви вирушаєте до столиці, от і…

– До столиці? – Що відбувається взагалі, чому я нічого не знаю?

– Так, до столиці. Ви не знали?

– Ми ще сьогодні не перетиналися… – пробурмотіла я, відвівши погляд.

– Так він учора на вечірці мені це сказав.

Я ледве не скрипнула зубами, але добродушно розвела руками, мовляв, ми не перетнулися, зайнята я була на «вечір-цці».

– Але… Загалом, добре, – почала була шаса, але, наче вирішивши, що це не її справа, одразу ж перевела розмову. Настрою докопуватися до «правди» в мене не було, та й я могла уявити, що вона скаже. Напевно ж мене всі бачили, коли я пішла вчора разом із чоловіками. – Допоможете?

– Звичайно, – кивнула, викидаючи всю маячню з голови. Тут долі нагшасів від моїх слів залежать, тож не час зараз про чоловіків думати! – Ось такі вечірки, як ми влаштовували вчора, я думаю, можна буде влаштовувати раз на два тижні або раз на тиждень, таки алкоголь не найкращий супутник життя, – останні слова я ледь пробурмотіла, адже для мене алкоголь явно протипоказаний. – Але ж вечірки це не все. Ви можете запропонувати нагшасам якісь заняття, щоб вони були чимось захоплені. Ще можна влаштовувати вечори танців, розмов, читання книг, якихось вистав чи кіно, не знаю, що у вас є. Одні нагшаси, які є майстрами в якійсь справі, можуть навчати інших своїй майстерності. І, звичайно, найголовніше, всі вони не повинні закриватися в собі. Влаштуйте їм раз на місяць «релакс» день.