Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Релакс-с?

– Так, є якісь салони краси у вас, процедури для жінок. Це також сприяє гарному настрою. Але якщо у когось поганий настрій, нехай відійде трохи від храму і гарненько прокричить свою проблему. Дійсний спосіб, – кивнула я наприкінці, згадуючи, як сама вила зранку в подушку.

– Щиро дякую… – видихнула шаса і я тільки зараз помітила в її руках листок паперу та олівець. Здається, вона підійшла до цієї справи серйозно. – Є ще щось?

– Поки не можу згадати, але як тільки згадаю, я одразу скажу.

– Дякую.

Кивнувши і розпрощавшись із шасою, я підійшла до дзеркала, поправляючи своє вбрання, а потім вирушила на пошуки чоловіків, бажаючи вилити на них все своє обурення через їхнє самоуправство.

****

– Ти готова? – Гранично спокійно уточнив у мене Шанліс.

– Так.

Кивнувши для переконливості, я відвела погляд, намагаючись не дивитись на підступного змія. Вчора я чоловіків так і не знайшла, а після, плюнувши на цю витівку, повернулася до себе в кімнату. І ось сьогодні з ранку до мене приповз Шанліс, щоб таки пояснити, навіщо ми вирушаємо до столиці.

Як виявилось, чоловікові треба було, як Предводителю, дізнатися, хто саме зараз керує усіма. Дати якісь розпорядження і ще щось там, у що я не дуже вникала. А коли його тиждень ще не закінчився, то я буду поряд з ним. Сан і Ларі теж вирушать з нами, але, звичайно, тільки для того, щоб допомогти Шанлісу.

Вдавши, що слухняно проковтнула слова чоловіка, я подумки готувалася до подвоєного штурму моєї фортеці. Все-таки на своїй території Шанліс почуватиметься куди комфортніше, а я опинюся в дезорієнтованому стані. Та й чого собі брехати, варто мені подивитися на їхні розкішні постаті, як мій погляд буквально магнітом приковує до них. Наслання якесь…

Змахнувши руками, Шанліс задоволено кивнув, як тільки перед нами з'явилося сріблясте марево порталу або як звикли нагшаси – переходу. Першим зайшов Предводитель, завбачливо прихопивши мій багаж, який зібрали мої улюблені нарли. У самого чоловіка речей ніяких не було, але я не думаю, що він сильно засмутився. От я б засмутилася, адже мені подобалися ті вбрання, які зробив для мене Ларі.

Зайшовши слідом за Шанлісом в портал, я трохи випала з реальності і усвідомила себе тільки в обіймах чоловіка, який мене ласкаво підтримував. Поруч стояли Ларі та Сан зі своїми сумками, але вся їхня увага була прикріплена лише до моєї скромної фігури. Здається, чоловіки непокоїлися.

І ось чому я така дурна? Як подумаю, що вони хвилюються, так складається відчуття, що всередині щось солодко ниє. Зовсім вже голову втратила, а це небезпечно!

Мотнувши головою і відсторонившись від Шанліса, я озирнулася, мало не застигаючи на місці. Не знаю, де ми точно, але це місце кардинально відрізнялося від Храму Покровителя нагшасів.

Світлі стіни з ліпниною, мармурові підлоги, великі вікна з портьєрами. Та це немов бальний зал якийсь!

– Де ми? – Тихо прошепотіла я, не відриваючись від свого заняття.

– Це головна зала, в якій нагшаси можуть поспілкуватися із Предводителем.

– Поспілкуватись? – Хмикнула я, зацікавлено дивлячись на широкий трон, який можна було порівняти з лавкою по ширині та довжині. Правда, я б все-таки побоялась називати цей витвір мистецтва і багатства при комусь лавкою. Таку лаву, щоб продати, можна буде половину Африки нагодувати.

– Так, тут мої радники розповідають мені про проблеми, сподівання чи радощі нагшасів. Також кожен бажаючий, незалежно від походження та багатства, може прийти сюди і звернутися до мене за допомогою в якомусь питанні чи конфлікті, точно знаючи, що його прохання буде справедливо розглянуте.

– Та ти прямо, як суддя, – хмикнула я, скосивши на чоловіка погляд.

Закусивши губу, я ніяк не могла відірвати свого погляду від Шанліса. Чомусь мені здавалося, що чоловік зараз мав розправити плечі ширше, всім своїм виглядом показуючи, яка він важлива особа. Але побачила я все того ж Шанліса, тільки задумливого, він ніби згадував часи, коли міг допомогти кожному, досягти справедливості і це не могло не захоплювати.

– Суддя? Це хто? – Немов прокинувшись від сну, Шанліс насупився, а мені стало ніяково.

– Ніхто, не звертай уваги, – швидко випалила я, відвернувшись.

Ще трохи таких емоційних гойдалок і я збожеволію. Ще й Сан з Ларі дивляться так, наче я вся медом обмазана. Чесне слово, вони доведуть мене, і я сама їх зґвалтую. На цій лаві-троні!

– І що ми тут робимо? – Видихнула я, намагаючись повернути свій мозок в робочий стан.

– Сюди веде найбезпечніша точка переходу. Я не впевнений, що на території резиденції не встановлено захисту від проникнення.

– У вас тут тільки нагшаси, яким все одно на всіх і все, – пробурмотіла я. – Навіщо тоді захист?

– Ти ж сама розумієш, що емоції бувають різними. Дехто не перетворюється на диких змій завдяки гніву чи ненависті, правда, тут теж не так гладко… – повів плечем Шанліс. – Наш Покровитель карає і їх, просто процес переходу до стадії дикого змія йде набагато довше.

– Одні покарання довкола, а як же плюси, подарунки, – хмикнула я, закотивши очі.

– Ти наш подарунок… – тихо прошепотів мені на вухо Ларі, змушуючи затремтіти.

Від хрипкого шепоту чоловіка по шкірі буквально табунами розбіглися мурашки, а внизу живота вже звично почав зав'язуватися вузол бажання. Та вони моя особиста спокуса, не інакше.

– Покажіть мені кімнату, де я зможу відпочити, – якомога впевненіше і спокійніше промовила я, відступаючи на кілька кроків від Ларі. І я зовсім не втомилася.

Шанліс, помітивши мій маневр, хмикнув. Сан вдав, що нічого не сталося, за що йому окреме мислене дякую від мене. А Ларі дивився так, що душа розривалася на частини. Але запросити його до себе, щоб поговорити та не запрошувати решту чоловіків буде надто жорстоко.

– Давайте, якщо у вас буде час, повечеряємо сьогодні разом, – наважившись, швидко випалила я. Настав час припити цей балаган.