Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Десь за годину з лишком, - відповіла я сідаючи на бильце його крісла і цьомаючи в щоку. – Як твій день?
– Прийнятно. Далі буде гірше. Співпрацювати з таким неповоротким монстром, як державна установа, це бісове випробування на міцність. Але впораюсь.
Він підтягнув мене ближче і поцілував, захоплюючись все більше.
– Все, іди, а я теж ще дещо дороблю, - він неохоче випустив мене з обіймів, почувши сигнал мого таймера. – Сподіваюсь, на вечір нічиїх дзвінків не чекаєш? Бо іншого підсвічника ще не замовив.
Я засміялася і пообіцяла, що в такому «запасному парашуті» немає потреби, та жарт був гарний і я почала писати повідомлення Яні.
«З тебе підсвічник)))»
«Чого це?»
«Вадим вважає, що це предмет стратегічної важливості;)»
«Я не проти, та чого з мене?)»
« Хай це буде моральна компенсація з твого боку за зіпсовану мить)))»
«Ти зі мною розмовляєш язиком, який лиш ви двоє розумієте)))»
«Пам’ятаєш, ти мені позавчора ввечері зателефонувала, а я відповіла, що заклопотана і поспішаю додому? От той дзвінок нас трохи відволік)»
«Щодо підсвічника і знати, мабуть, не хочу)»
«))))))))))))»
«І шо там? Виправила ж ситуацію?»
«Не одразу - виникли деякі складнощі, та я впоралась)»
«Іскра ж не згасла?;)»
«Потроху висікли знову)))»
«))) Ми наче про старий трактор!) Сподіваюсь, з товкача заводити не довелось))))))))))))))»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій любий попутник, Інна Земець», після закриття браузера.
