Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

651
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 176
Перейти на сторінку:
тільки мені здається, що минуло ціле століття».

– Усе це пояснюється, – мовив дядько Тобі, – зміною наших ідей.

Батько, який, подібно до всякого філософа, відчував свербіж міркувати про все, що трапляється, а також давати всьому пояснення, – чекав для себе найбільшого задоволення від бесіди на тему про зміну ідей, ніскільки не побоюючись, що вона буде вихоплена у нього з рук дядьком Тобі, який (чесна душа!) зазвичай усе сприймав так, як воно відбувалось, – і менше за все на світі утрудняв свої мізки плутаними думками. – Ідеї часу та простору – або як ми доходимо до цих ідей – або з якого матеріалу вони утворені – чи народяться вони з нами – чи ми їх потім уже підбираємо по дорозі – ще в спідничці – чи коли вже наділи штани – разом із тисячею інших досліджень і сперечань про нескінченність, передбачення, свободу та необхідність і так далі, на безнадійних і недоступних теоріях яких звихнулось і загинуло вже стільки розумних голів, – ніколи не завдавали анінайменшої шкоди голові дядька Тобі; батько мій це знав – і був украй уражений і роздосадуваний несподіваним вирішенням питання моїм дядьком.

– А чи розумієте ви теорію цієї справи? – запитав батько.

– Ні крапельки, – відповів дядько.

– Але є ж у вас якісь ідеї відносно того, що ви говорите? – сказав батько.

– Не більше, ніж у мого коня, – відповів дядько Тобі.

– Боже милостивий! – вигукнув батько, звівши очі до неба і сплеснувши руками, – в твоєму простодушному неуцтві стільки гідності, брате Тобі, – що прямо шкода замінювати його знанням. – Але я тобі розповім. —

– Щоб правильно зрозуміти, що таке час, без чого для нас назавжди залишиться незбагненною нескінченність, оскільки одне становить частину іншого, – ми маємо сісти й уважно розглянути, яка наша ідея тривалості, щоб до пуття утямити собі, як ми до неї дійшли. – Кому і навіщо це треба? – запитав дядько Тобі. – Адже якщо ви спрямуєте погляд усередину, на вашу душу, – вів далі батько, – і спостерігатимете уважно, то ви помітите, братику, що коли ми з вами розмовляємо, роздумуємо і смалимо люльки або коли ми послідовно сприймаємо ідеї в нашій душі, ми знаємо, що ми існуємо, і таким чином існування або безперервність існування нас самих або чого-небудь іншого, співвимірні з послідовністю яких-небудь ідей у нашій душі, ми вважаємо нашою власною тривалістю або тривалістю чого-небудь іншого, що співіснує з нашим мисленням, – – і таким чином, відповідно до цієї передумови [156] – Ви мене зовсім збили з пантелику, – вигукнув дядько Тобі.

– Це пояснюється тим, – заперечив мій батько, – що при наших обчисленнях часу ми так звикли до хвилин, годин, тижнів і місяців – а при рахунку годин (провалитися б усім годинникам у нашому королівстві) так звикли вимірювати для себе і для наших домашніх різні їх частини – що надалі зміна наших ідей навряд чи матиме для нас яке-небудь значення або приносити нам яку-небудь користь.

– Проте, спостерігаємо ми це чи ні, – вів далі батько, – в голові кожної здорової людини відбувається регулярна зміна тих або інших ідей, які йдуть низкою одна за одною, точнісінько як… – Артилерійський обоз? – сказав дядько Тобі. – Як низка маячні! – вів далі батько, – які змінюють одна одну в наших умах і йдуть одна за одною на певних відстанях, зовсім як зображення на внутрішній стороні ліхтаря, що обертається від тепла свічки. – А в мене, – мовив дядько Тобі, – вони, дійсно, більше схожі на вертушку, що приводиться в рух димом із вогнища. – У такому разі, братику Тобі, – відповів батько, – мені нічого більше сказати вам з цієї теми.

Розділ XІX

– Який вдалий збіг обставин пропав марно! – Батько мій на рідкість в ударі давати філософські пояснення – готовий енергійно переслідувати будь-яке метафізичне положення до самих сфер, де його враз закутують хмари і густий морок; – Дядько Тобі у відмінному настрої його слухати; – голова у нього як димова вертушка: – димар не прочищений, і думки в нім крутяться та крутяться, суціль закоптілі й зачорнені сажею! – Присягаюся надгробним каменем Лукіана[157] – якщо він існує – а якщо ні, так його прахом! Присягаюся прахом мого дорогого Рабле і ще дорожчого Сервантеса! – розмова мого батька і дядька Тобі про час і вічність – була такою, що тільки пальчики облизати! і батько мій, що зопалу її обірвав, викрав із онтологічної скарбниці таку коштовність, яку, ймовірно, не здатні туди повернути ніякий збіг сприятливих випадковостей і ніяке зібрання великих людей.

Розділ XX

Хоча батько мій наполегливо не бажав продовжувати почату розмову – а все не міг викинути з голови димову вертушку дядька Тобі; – спершу він, щоправда, відчув себе зачепленим, – проте порівняння це містило в собі щось, що підбурювало його фантазію; ось чому, спершись ліктем на стіл і схиливши на долоню правий бік голови, – він пильно подивився на вогонь – і почав подумки розмовляти і філософствувати з приводу цієї вертушки. Але життєві його духи настільки стомлені були важкою роботою дослідження нових сфер і безперервними зусиллями осмислити різноманітні теми, що йшли одна за одною в їх розмові, – що образ димової вертушки незабаром завертів усі його думки, перевернувши їх догори ногами, – і він заснув перш, ніж усвідомив, що з ним робиться.

Що ж до дядька Тобі, то не встигла його димова вертушка зробити десяток обертів, як він теж заснув. – Залишимо ж їх у спокої! – Лікар Слоп змагається нагорі з повитухою і моєю матір’ю. – Трім зайнятий перетворенням пари старих ботфортів на дві мортири, які майбутнього літа мають бути спожиті в справу при облозі Мессіни, – і під цю хвилину протикає в них запали кінцем розжареної кочерги. – Усіх моїх героїв збув я з рук: – уперше випала мені вільна хвилина, – так скористаюся нею і напишу передмову.

Передмова автора

Ні, я ні слова не скажу про неї – ось вам вона! – Видаючи її – я звертаюся до світу – і світу її заповідаю: – нехай вона сама говорить за себе.

Я знаю тільки те – що коли я сів за стіл, наміром моїм було написати хорошу книгу й, оскільки це під силу слабкого мого розуміння, – книгу мудру та скромну – я тільки всіляко старався, коли писав, вкласти в неї всю дотепність і всю розсудливість (хоч скільки б їх було), які вважав за потрібне відпустити мені великий їх Творець і

1 ... 48 49 50 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"