Читати книгу - "Нічний черговий"

— Радий, що у вас є почуття гумору,— сказав він.— Не люблю мати справ із занудами.

— Чи не могли б ви сказати, скільки заплачено за цю тварину?

— Дрібниці. Шість тисяч доларів. Під час тренування минулої осені він упав і дістав щось на зразок тріщини, отже, продали його дуже дешево. Тренер, мій давній приятель,— поступово я виявив, що у Фабіана є друзі в усіх куточках світу і у всіх спеціальностях,— каже, що тепер кінь як новісінький долар.

— От-от.— Я з жалем кивнув,— хіба що як долар... Гаразд, Фабіане, розкажіть, які там ще... гм... угоди лежать у моєму міністерському портфелі.

Він знову взявся за вуса.

— Дещо є. Сподіваюсь, ви не надто сором'язлива людина?

Я згадав батька з його біблією.

— Не дуже,— сказав я.— А в чому річ?

— Щоразу, коли я приїжджаю в Париж, я зустрічаюся з одною розкішною французькою дамою.— Він усміхнувся, вітаючи, мабуть, подумки ту даму.— Вона цікавиться кіно. Каже, що свого часу була акторкою. Тепер зайнялася режисурою. Фінансує її старий залицяльник. Наскільки я розумію, не дуже істотно. Зараз вона робить фільм. Доволі брудний. Так, так, доволі брудний. Я бачив такі стрічки — в кінопромисловості їх називають одноденками. Цікаве видовище. Ви знаєте, скільки прибутку дає такий фільм, як «Глибока ущелина», тим, хто його робить?

— Ні.

— Мільйони, друже, мільйони! — Він задумливо зітхнув.— Моя мила приятелька дала мені прочитати сценарій. Написано непогано. Багато сміливості і фантазії. На мою думку, в основі фільм невинний. З погляду людини досвідченої він майже пристойний, але там є всього потроху, на будь-який смак. Щось на зразок комбінації Генрі Міллера і арабських казок. Моя мила приятелька,— до речі, вона сама режисер цього фільму,— купила сценарій майже задарма у одного молодого іранця, який не може повернутися на батьківщину. Звичайно найбільш прибуткові картини цього сорту обходяться приблизно в сорок тисяч доларів. Думаю, «Глибока ущелина» коштувала не більше шістдесяти. Отож я сказав їй, щоб вона не витрачала свою енергію ще й на керування книгарнею — вона дуже тендітна жіночка — і, коли вона сказала, що для завершення фільму їй потрібно п'ятнадцять тисяч доларів...

— ...ви пообіцяли їх дати?

— Саме так.— Він засяяв.— На знак подяки вона запропонувала мені двадцять відсотків прибутку.

— І ви погодились?

— Ні, я попередив, що згоден на двадцять п'ять відсотків. Дружба — дружбою, але передусім я ділова людина.

— Фабіане,— сказав я,— я не знаю, плакати мені чи сміятися.

— Через деякий час ви будете усміхатися,— пообіцяв він.— Щонайменше усміхатися. Сьогодні ввечері вони дивитимуться відзнятий матеріал. Нас теж запрошено. Гарантую, ви будете вражені.

— Ніколи в житті не бачив порнографічних фільмів,— признався я.

— Починати ніколи не пізно, друже. А тепер,— пожвавішав він,— ми підемо в бар і зачекаємо Лілі. Вона скоро має повернутися. Закріпимо наш союз шампанським. А потім я нагодую вас найкращим ленчем, який ви будь-коли їли. Після ленчу поїдемо в Лувр. Ви були коли-небудь у Луврі?

— Я приїхав у Париж тільки вчора.

— Заздрю вашому початкові,— сказав Фабіан.

Ми майже допили пляшку шампанського, коли в бар увійшла Лілі Еббот. Коли Фабіан відрекомендував мене як давнього приятеля по Санкт-Моріцу, вона навіть оком не повела, щоб показати, ніби наше знайомство зайшло трохи далі, ніж випадкова розмова у Флоренції.

Фабіан замовив другу пляшку.

13

Цього разу смак шампанського, здається, припав мені до вподоби.

У маленькому кінозалі нас було восьмеро. Після біганини по Лувру в мене гули ноги. У кімнаті смерділо потом і сигаретами двадцятирічної давності. Була та кімната в обшарпаному будинку зі старомодним скрипучим ліфтом, на Єлісейських Полях. Обідрані таблички на поверхах, мабуть, належали компаніям, що от-от збанкрутують або взагалі не дуже ладнають із законом. Коридори освітлювалися тьмяно, ніби для того, щоб відвідувачі будинку не мали змоги до ладу розгледіти одне одного. Разом зі мною, Фабіаном і Лілі сиділа Фабіанова «розкішна французька дама», яку звали Надін Бонер. Позаду нас, біля пульта влаштувався оператор фільму, стомлений сивий чоловік років шістдесяти п'яти, в береті і з незмінною сигаретою в зубах. Він видавався занадто старим для такої роботи і майже весь час сидів із заплющеними очима, ніби не хотів, щоб йому нагадували про фільм, який він зняв, а ми мали переглянути.

Збоку через прохід сиділа пара виконавців із цього фільму — стрункий темношкірий молодик з довгим сумним обличчям, мабуть, північноафриканець, і гарненька молода американочка з білявим кінським хвостиком і свіжим личком, як у дівчат із Середнього Заходу доби перших поселенців. Її звали Прісцілла Дін, вона була охайно вдягнена і нагадувала старанно випрасувані шовкові стрічечки. «Дуже приємно»,— мовила вона з чітким айовським акцентом. Іншим я був відрекомендований по-діловому, без церемоній...

Бородатий чоловік з довгими патлами і в засмальцьованій бавовняній куртці, який сидів окремо і гидливо дивився перед себе, ледь буркнув щось собі під ніс у відповідь на моє вітання.

— Це критик,— прошепотів Фабіан,— і дуже близький приятель Надін.

— Рада познайомитися з вами,— сказала Надін, простягаючи мені руку з-поза пульта. Рука була дуже випещена. Сама вода була маленька і тендітна, але мала високі повні груди, наполовину відкриті в низькому декольте гарної сукні. Її засмагла шкіра мала чудовий бронзовий відтінок. Я на мить уявив собі, як вона лежить зовсім гола на пляжі десь у Сен-Тропезі, в оточенні таких же голих розпусних молодиків.— Погляньте, що там робить цей нездара кіномеханік — кинула вона операторові.— Ми орендували зал тільки на півгодини.— Вона говорила по-англійському з тим особливим акцентом, що так подобається американцям.

Оператор крикнув щось по-французькому в телефон, який стояв перед ним, і світло погасло.

Наступні півгодини я щиро дякував долі за те, що в залі темно й ніхто не бачить, який я червоний. Гаряча хвиля крові на моєму обличчі повинна була підняти температуру в приміщенні незгірш від великої інфрачервоної лампи. Те, що діялося на екрані, та ще в кольоровому зображенні, мій батько назвав би видовиськом, яке годі змалювати. Там було злягання всіх видів, у різних положеннях, у найнеймовірніших місцях, включаючи і ті різновиди сласних утіх, що їх «Плейбой» скромно називає по-латині. Були там і сцени садизму та мазохізму, і ще чогось, що я навіть не знаю як назвати. Фабіан казав правду: там було всього на будь-який смак. Дія відбувалася десь у