Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

 І от якщо вдома  ідилія, то на фірмі  - реальна Ж***, причому якраз великими жирними літерами. Тендер найкращий з-під носа поцупили. Якась нова компанія-вискочка перехопила, директор якої  двадцятишестирічний сцикун, мажорське дитятко, яке вправно орудує батьковими грошима – розкидає на всі боки. В принципі, біс з ним, з тим тендером. Але у мене гарного прораба переманили, комісія не приймає два об’єкти, бо без прораба будівельники накосячили з трубами щось.  Хоч самому замість прораба підпрягайся.

А ще, як прищ на причинному місці (і незручно, і боляче) – Нінина здача на права. Я категорично не хотів, щоб вона ставала водієм. Ну, не жіноча це робота – кермувати автівку. Чого мені варто було притиснути Діму, щоб він з пальця висмоктав зауваження й завалив черговий іспит моєї доньки. Але у мене є чудовий друг Роман Павлович Тітов, який  приперся разом з Ніною на останній іспит і  психологічно задавив того нещасного Діму.

—    Сергій Андрійович, я все звичайно, розумію, але  Роман Павлович мені пообіцяв ліцензію забрати й голову відкрутити, у лісі викинути,- жалівся Діма. – Реально дівчина гарно вправляється з автівкою. Я не знаю, які зауваження їй висунути. Я б висунув, але … він усе контролює. Може, ви б з ним поговорили, а?

З ним? Говорити? Що плювати проти вітру – все одно повернеться… мені в морду. Ніна хоче тачку – на  тачку, Ніна хоче права – тримай, катайся, дитино! Відома схема, працює з моменту, як Ніні виповнився один рік. Ніна хоче цяцьку – не проблема, цяцька буде!

—    Ром, а якщо вона завтра захоче гелікоптер? Ну, модно, набридне по нашим дорогам роздовбаним кататися, щось десь засвербить.  Ти купиш? – не знав вже реально, як з ним говорити.

—    Чесно кажучи, я й сам гелікоптер хочу. А то реально наші дороги дістали. Ти на  Кіровоград їздив? – непробиваємий.

І от шо з ним говорити?  Ніна щаслива – здала іспит, отримала права, наліпила на свою зміїну тачку  «У» і увечері влаштували святкову вечерю. Усе прекрасно, зашибись, головне – права отримала! Сяє, задоволена, з Танькою вже уявляють, як вони такі круті мадами  до університету будуть на своїй машині їздити.

—    Соколовський  у кому впаде,  коли ти біля його мерса припаркуєшся,-    по задоволеному обличчю Тетяни можна було прочитати усю палітру емоцій.

—    Мерс, як на мене, краща машина, ніж  отой шпиндик у дворі, - і навішо я вперся у цю розмову?

—    У дев’яності, може, і був кращим, - заперечила донька. -  Ти знаєш, скільки той його мерс бензину жере? Неміряно! Хлопчик любить багато кататися, а батя  Соколовському грошики на бензин не дає, каже, що треба заробляти самому. І припаркуватися  складно, бо тачка габаритна. І взагалі Соколовський хотів також електрокар… Хочу бачити його нахабну пику,- щось мені жалко  того Соколовського стало. Та й, чесно кажучи, ефектно розмалювали  машину Ніні- фари-очі просто  гіпнотизували. На декілька хвилин взагалі забуваєш, що то  машина, ефект реального ящура  з чудернацької казки про дивних істот. А ще як їде, враження – швидко повзе.

І от як ми з Свєтою поїдемо, а вони кататимуться  в отакій надто помітній тачці, а за кермом недосвідчений водій? Уявили, як хвилювання моє серце шкрябало? Тому коли я зустрівся із Русліком, ах да, Русланом Абрамовичем  Кацом, адвокатом у якомусь (хоч убий, не знаю) коліні, щоб попросити (не задарма, бо цей  «за так» і не плює навіть) придивитися за  фірмою, хоча у нього  купа акцій у цій же фірмі й він в ній числиться  штатним адвокатом з непоганою зарплатнею,  не втримався, щоб не поплакатися.

—     Та забери у неї ту тачку – і всі дєла!Ти – папа, ти так рєшив!

—    Щоб зненавиділа? Рома подарував – класний! А я забрав – о, зараза батя!  Геніальне рішення!

—    То забери так, щоб не знала, що ти це провернув. – і дивиться з хитрим прищуром, єврейський мудрий погляд.- Щодня  стільки викрадень автівок,  та ще й в Києві… Шо за проблєма?

 Ото не треба недооцінювати євреїв. Генетично розумна нація. П’ять хвилин – і він мені  розповів, як можна все провернути так, що у комара ніс відвалиться ще до того, як він його точити збереться.

—    А ти, блін, Руслік,  точно адвокат? Кримінальне мислення якесь, - дивує мене цей чолов’яга, а періодично навіть лякає.

—    Точно. Гарний адвокат повинен мислити, як злочинець. При чому, злочин треба продумати, щоб не було до чого причепитися, а провести гладесенько-рівнесенько. Правдоподібно. З приходом у ментівку і заявою. Нехай шукають…

—    І де тачку діти? Вона ж помітна.  Трапиться десь у відділку якийсь завзятий комісар Катані – і здуру знайде. Знову радість на мою дупу!

—    Є у  мене старий гараж в кооперативі. Постоїть два тижні, потім перегонимо, як затихне пошук. Захочеш – якийсь інкогніто в ментівку повідомить, де знайти, а захочеш – перефарбую і загоню за  дикі гроші. Зникне назавжди з вашого фамільного гаража.

—    Чо я тобі винен? – ой відчував, що  багато загилить.

—    Оренду гаража й квартирку за півціни у тому будиночку, що за шведським  проектом.

—    У тебе п’ять квартир у місті. Сам казав, що задовбався пристойних орендарів шукати. Що з цією робитимеш? – немає меж жадібності.

—    Братан дозрів, хоче з  Ялти в столицю. А вони з дружиною та дітьми балувані. То хочу побалувати, - ой жук той Руслік, страшенний жук. Я навіть бачу  сам процес балування: скаже, що купив по повній ціні, з брата здере половину, типу був щедрий, а насправді – йому це нічого не коштувало. Зате брат буде винним. Це найкращий сценарій. Як вчинить Руслан – він сам не знає, за настроєм, як  зорі ляжуть.

   Ох і підступна істота людина. Я оце Каца на молекули розбираю, а сам? Мало того, що збираюсь у доньки машину поцупити, так ще й не знаю: повертати їй її потім чи ні? Теж вирішу після того, як повернемося з медових китайських двох тижнів. Начебто всі питання порішав…

Ага,  ще мене гризло питання, в кого так шалено закоханий Ромич? Тоді вночі репетував на пів дачного селища, що когось там любить до нестями. Знаючи Ромича – розумію, що не маячня п’яного, а  реально втюрився. А зранку води в рота набрав – партизанить. Сподіваюсь, хоч на весілля запросить.