Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Я залишаюся на самоті, точніше з левом, і якийсь час просто витріщаюся на стіни й підлогу. Мучить мене питання: що взагалі зараз сталося. Лев завмирає осторонь як велика плюшева іграшка, тільки очі поблискують. Але коли я зупиняю погляд на ньому і якийсь час дивлюся на його роги, гриву і крила, то він вирішує, що тепер можна до мене підбиратися — опускається пузом до підлоги і повзе в мій бік, щоб зрештою уткнутися носом мені в коліно. Цей ніс я гладжу машинально, бо думки нікуди не зникли і бродять в моїй голові. 

У Герте Дора вітальний зрив, причому не зрозуміло з якої причини, бо ця болячка зазвичай дитяча, і Дор власне до неї не схильний. А тут раптом зірвався. Через мене? Навряд чи. Я фиркаю собі під ніс: ні, я, звісно, дуже унікальна жіночка, особливо для мами з татом і для керівництва в період звітності, але на Витоку таких потраплянок чимало. Так чи інакше, раз у пару років хтось має збирати таку ж саму церемонію Поклику. Я тверезо оцінюю свої таланти — підійти комусь у якості пари, так, я можу, але винятковості якоїсь у цьому немає. Тож вважатиму, що справа не в мені.

Тоді виходить, що внутрішніх причин у Дора зриватися не було, це так його батьки вважають, а зовнішні... Занадто мало мені відомо про цей світ, щоб стверджувати, що хтось міг спричинити зрив спеціально. Та й як? 

Але все якось дуже явно тяжіє в бік чийогось нехорошого інтересу. Дор багатий, успішний, нахабний, міг нажити собі ворогів, які не хочуть бачити його іссейлом. Начебто іссейл — це влада і багатства. А те, що це ще відповідальність і цілодобова робота, про то прийнято забувати. Заздрість — це досить нерозумно. Але все ж Арата пропала, і це доводиться брати до уваги. 

Це раз.

А два, це те, що через зрив батьки Дора розірвали якийсь контракт із Морозком... І мені зовсім не сподобався його стан після розриву. Що там такого було? Робота Дорів пов'язана з вітальними зривами, адже так?

— Гей, — тягну я за вухо лева, — у твого господаря хтось постраждав від вітального зриву, так?

Лев старанно вдає, що нічогісінько не розуміє, але я вже знаю, що він худоба тямуща, ба більше того, занадто розумна часом.

— Не придурюйся, раніше треба було вдавати з себе порожню оболонку, — я легенько стукаю його по широкому лобу, і ніздрі великого носа обурено ворушаться. Але я не відстаю. — Алне, так? Ти ж Алн?

Лев фиркає, наче зізнаючись у всіх гріхах — і мене жахав, і штані їв, що ж, здається, я перемогла.

— Так кажи, постраждав? Чи ні? Давай, один фирк — так, два фирки — ні. Ну і три — це не знаю.

Лев хитро дивиться і широко позіхає, дає мені зрозуміти, де саме бачив мої розпитування, і взагалі звір він безсловесний, химерний. І я навіть плутаюся, на мить починаю себе картати за відверто ідіотські питання до звіра, на божевілля схоже ж... А раптом із химерами якось інакше спілкуються? Щоправда, Морозко звертався до лева так само, як до мене, але, може, в них зв'язок телепатичний чи ще щось. Але лев раптом фиркає один раз, наче підслуховує мої думки, і косить на мене бірюзовим поглядом.

— Це близька людина?

Так. Що ж, відповідь отримано, але на коротких відповідях далеко не заїдеш.

— Кас знає, хто це?

Так, нехай і з затримкою. Найімовірніше, і Лендос щось відомо, але з більшою ймовірністю на Витоку, як і на Землі, не так щоб розповсюджено вивалювати сімейні проблеми кожній знайомій і незнайомій людині. А ось племінникові і його батькам таке питання поставити вже нормально. Щоправда, Морозко сказав, що Кас з Еллі поїхали. Що ж робити?

— Чудово, тоді веди мене назад, мені потрібно переговорити з Лендос, — вирішую я почати з малого. А то щось я розслабилася останнім часом, голова забита новими даними, навколо все кумедне і незрозуміле, з іншого світу, а потрібно сприймати те, що відбувається, серйозніше. У когось он долі вирішуються! До речі, про долі...

— А Моро... іссейл Фос знає, що ти в моєму ліжку спиш, га? — я нависаю над провідником, варто нам підійти вже до дверей із цієї кімнати. А раптом Морозко настільки вигадливий інтриган, що моє тіло теж для чогось вирішив ужити? Чи це я вже роздуваю зраду з нічого? До того ж морда левова відвертається, мовчить, шкура велюрова, не зізнається. 

Взагалі, дивні вони, химерні тіні: з одного боку начебто тіні, от правда, і є частиною сейлів, а з іншого явно самостійні екземпляри, особливо, коли сейл відпускає у вільне плавання. І, мабуть, не завжди господар в курсі, де та тінь проводить свій час. Оцей екземпляр із крилами вирішив розважатися за мій рахунок. Але я на лева не ображаюся, все-таки захищав і заспокоював, хоча у господаря я за з'їдений одяг звісно попрошу оплату, навіть цікаво подивитися, як у Морозка обличчя витягнеться від здивування!

Разом із левом повертатися коридорами замку — точніше центрального управління домену — дивно. Виглядає, ніби я вигулюю цю величезну хижу тварину, лев ще й погаркує як справжнісінький звір. Місцеві працівники, які зустрічаються на шляху, шанобливо мені кивають. Хоча чи мені? Може, Алну? Таке дивне відчуття, ніби мені дали корону поносити. Здається, я маю зніяковіти чи розгубитися, але всередині спокійно. Усе через те, що думки мої про інше. Інша — більш розумна жіночка —  давно б забилася кудись у кут, а мені чомусь дуже цікаво, я носа свого пхаю — а що тут відбувається, а що там трапилося, а чому... Дурна звичка бути в курсі всього. На жаль, схильна я до нехороших пристрастей, сама не пліткую, але послухати часом люблю. А інакше як орієнтуватися серед хитросплетінь чужих робочих і не дуже стосунків?