Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

— Ні? — здивування батька Дора межує з обуренням. — Їй не заподіють шкоди. В певній мірі.

— Сейла моя гостя, вона повернеться у свій світ, я обіцяв, тому я кажу «ні». Вона не пара вашому синові, отже, жодних зв'язків між вами немає, — слова, як каміння, важкі й вагомі. Іссейл прийняв рішення. 

— Це помста, так? — раптом запитує мати Дора. Вона гладить сина по волоссю і дивиться тільки на нього. — Явно ж помста за Ріаннон. Тоді я не могла допомогти їй, тепер ти хочеш, щоб я втратила сина. 

— Це не помста, — із затримкою відповідає іссейл.

— Але віддати її ти нам не хочеш, — киває жінка і поглядає в мій бік, лев чомусь загрозливо гарчить. 

— Не можу, я обіцяв, — чується відповідь Морозка.

— Не хочеш. Інакше з чого б твоїй тіні так витися навколо неї? Раз це помста, то я теж скажу як є... — вона зло усміхається, а Морозко, мені здається, стає білим як крейда. — Минуло вже скільки, Фрайде? Майже тридцять років, так? Контракт закінчився, Фрайде. Обираючи між сином і Ріаннон, я виберу сина. Вибачень не буде.

— Я розумію, — глухо вимовляє Морозко. Він так і стоїть на одному місці, поки Дора підхоплює на руки його батько і несе до виходу. 

— Можу тільки пообіцяти, що після одужання Герте я повернуся до наших домовленостей, — завмирає на кілька миттєвостей навпроти Морозка жінка. — От тільки я не впевнена, що в цьому буде сенс. Ровану про доньку повідомлю сама, так і бути, зроблю тобі послугу. 

Вона зло і нервово сміється, у неї явна істерика, і різкі звуки ще якийсь час множаться в кімнаті примарним відлунням. Я з нетерпінням чекаю, коли вони стихнуть. Але коли настає тиша, хочеться повернути все назад.

— Алн вас проводить, — розриває цю тишу Морозко. Він хитає головою і виглядає не дуже добре, але, чесно, я не знаю, що сказати. Він по ідеї мене від чогось урятував, але чимось пожертвував? Мені має бути байдуже — він сам так вирішив, так, але відчуття якоїсь гігантської халепи не зникає. Навпаки, що далі, то більше здається: щось суттєво зламалося.

— Алн?.. — подаю я голос, так і не придумавши, що запитати.

— Моя химера... На жаль, у мене не так багато часу зараз, тож зайду до вас увечері, принесу вашу книжку. Не турбуйтеся ні про що, вам нічого не загрожує, додому ви потрапите, — ніби звітує він. Але мені відверто не подобається стан Морозка.

— З вами все гаразд?

— Нічого, про що вам варто було б хвилюватися, — каже він, але я йому не вірю. І лев за моєю спиною бурчить тривожно й зневірено.