Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Показник Ембер за шкалою «Опитувальника» становив 8 балів з 10. Зовні здавалося, ніби в дівчини усе гаразд. Проте насправді вона постійно відчувала сум та самотність. У неї взагалі не було здорових стосунків, до того ж її батько нещодавно помер. Ембер знала лише одне: їй хотілося «краще почуватися». Вона хотіла, щоб її не переслідували спогади дитинства та гнів через смерть батька.

Коли я заговорила з Ембер про особисті кордони, вона й гадки не мала, як вони можуть бути пов’язані з її проблемами. Я допомогла дівчині зрозуміти, як саме дитячі травми впливають на її теперішній емоційний стан. Поступово Ембер розібралася й у тому, як її жорсткі особисті кордони не дозволяють людям до неї наблизитися.

Ембер боялася відчувати емоційний зв’язок. Дівчина почувалася слабкодухою через свій смуток, їй було соромно, і вона не хотіла, щоб хтось дізнався про ці її почуття. Навіть коли батько помер, Ембер завжди всім казала, що в неї все гаразд. Утім, у неї все аж ніяк не було гаразд. Дівчина страждала мовчки. Вона намагалася притлумити емоції, і в результаті почуття проривалися на поверхню свідомості — усі водночас.

Багато місяців Ембер виявляла ознаки спротиву до психотерапії12. Вона могла прийти на один сеанс, а наступний скасувати. Дівчина ненавиділа думку про те, що для покра­щення самопочуття їй потрібна психотерапія. Якось я навіть сказала Ембер, що, можливо, їй і не потрібна психотерапія. Їй потрібно почуватися краще, а психотерапія — це просто засіб для досягнення цієї мети.

На думку Клаудії Блек, знаної спеціалістки з подолання залеж­ності, лекторки та коуча, існує три типи основних порушень особистих кордонів, які трапляються в процесі травматичного досвіду. Ось декілька прикладів кожного типу:

Порушник:

• непристойно торкається дитини;

• не виявляє любові;

• не вчить дитину правил догляду за тілом;

• втручається в особисте;

• не забезпечує дитину належним одягом;

• б’є, штовхає, щипає або ляскає дитину;

• читає особистий щоденник дитини або порпається в її речах.

Порушник:

• жартує на тему сексу або натякає на секс;

• надає дитині доступ до матеріалів сексуального характеру, наприклад, порнографічних журналів чи відео;

• принижує дитину через її гендер (хлопчик / дівчинка) або сексуальну орієнтацію;

• не надає дитині належну інформацію про те, як може розвиватися її тіло;

• примушує дитину до статевого акту або ґвалтує її;

• вдається до будь-яких виявів сексуального насильства;

• насміхається над дитиною за її прохання не примушувати її до сексуальних дій;

• не виконує прохання про використання протизаплідних засобів.

Порушник:

• знецінює почуття;

• постійно кричить;

• каже, що саме дитина має відчувати та як саме має думати;

• каже, що почуття дитини — це щось погане;

• не вчить дитину, як емоційно подбати про себе;

• примушує дитину виступати посередником у конфлікті між батьками;

• не створює в дитини адекватних очікувань щодо розвитку подій;

• вдається до газлайтингу (звинувачує дитину в чомусь, що не було її провиною);

• учить дитину відмовлятися від власної думки;

• дражнить дитину;

• прямо каже: «Твої почуття неважливі» або «Тебе немає за що цінувати».

Такі дорослі:

• хочуть усім допомогти, навіть коли не мають такої можливості;

• безперервно працюють (сприймають успіх на роботі як успіх у житті взагалі);

• позичають гроші людям, які довели, що не повернуть позичене;

• поводяться надмірно відверто, сподіваючись, що їх за це любитимуть;

• не можуть упоратися з власними емоціями;

• намагаються усім догодити;

• бояться конфліктів;

• страждають на низьку самооцінку;