Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Убивство у Мюнхені. По червоному сліду 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 104
Перейти на сторінку:
радянську пропаганду після скандалу з «У-2», американський представник в ООН Генрі Кебот Лодж-молодший продемонстрував членам Ради безпеки «жучка», знайденого у дерев’яному макеті Великої державної печатки США, яку презентували американському послу в СРСР Аверелу Гаріману від імені радянських дітей ще 1946 року. Печатка роками висіла прямо в кабінеті посла у Спасо-хаусі, перш ніж прослушку виявила служба безпеки посольства. Лодж заявляв, що понад сотню подібних пристроїв виявили в американських посольствах у Радянському Союзі і в Східній Європі[209].

Сташинський прекрасно знав, що КДБ спроможний прослуховувати кого завгодно, але не був у цій справі спеціалістом і міг знайти щось тільки випадково. Такий випадок і стався десь через два місяці після переїзду у квартиру. Виявилося, що у квартирі вони живуть не одні – до їхньої компанії долучилися постільні клопи-блощиці. Наприкінці липня Інґе всерйоз взялася за непроханих гостей. Почистивши все і вся, вона попросила Богдана зняти зі стіни картину. За нею і виявилося основне гніздо блощиць. Богдан взявся їх душити, аж одна блощиця втекла у щілину між шпалерами. Він відшарував від стіни фрагмент шпалери – і серце його забилося частіше: два проводки за шпалерами вели через дірку в стіні у сусідню квартиру. Богдан зрозумів, що це не просто електропроводка, було зрозуміло, що їх прослуховують. Блощиці на цьому фоні здавалися дрібницею.

«Це відкриття мене, звичайно, цілком приголомшило, але я не міг нічого змінити, – згадував Богдан. – Моя дружина лише співчутливо дивилася на мене. Я мовчав і взагалі нічого не казав». Їм вистачило обережності не засвітити знахідку розмовою про неї. На політичні теми вони воліли говорити поза квартирою. Але ж не виходити на вулицю щоразу, коли хочеш поговорити, тож подружжя згадувало вдома дефіцит продуктів і похмуре життя в Радянському Союзі. «Найкраще було б поїхати назад до Берліна… але це була думка без слів», – згадував Богдан ті часи.

Він гнав від себе похмурі думки: «Я відкрив кабель і сказав собі: може, тут нема мікрофона, може, це лише страх? Я не хочу, щоб було так». Коли до них завітав Богданів куратор Сергій Саркісов, Інґе спитала його, що за проводи у їхній квартирі. Богдан був зв’язаний свого роду військовою дисципліною, і вони вирішили, що незручне запитання чекістам поставить Інґе. Саркісов зіграв у здивування і сказав, що не знає, але напевно це телефонний провід. Він пообіцяв розібратися й повідомити Сташинському, але нічого не зробив. Під час наступної зустрічі Інґе знову спитала про це, але Саркісов відповів, що людина, яка може знати деталі, зараз у відпустці і треба почекати.

Чекати подружжя не хотіло. Вони були дуже роздратовані тим, що КБД підслуховує приватні розмови, і намагалися з’ясувати все якомога швидше. Богдан показав проводи електрикам, які лагодили щось у будинку, але ті нічим не допомогли. Тоді він вирішив розібратися сам і спробував знайти мікрофон: приєднав цей провід до магнітофона і почав ходити по кімнаті, рахуючи вголос. Голос на записі лишився, але мікрофона він так і не знайшов. Техніки КДБ знали свою справу. Судячи з того, що чекісти не стали прибирати кабель навіть після того, як Богдан його знайшов, вони хотіли й далі слухати, що відбувається у квартирі. Невдовзі Богдан остаточно переконався, що їх прослуховують: якось куратор зауважив, що він потрапив під уплив дружини, а не навпаки.

«Тепер я цілком добре зрозумів, з ким я співпрацюю», – розповідатиме Сташинський. Настав день, про який міряла Інґе – він протверезів від радянських ілюзій. Але сталося це надто пізно, до того ж у Москві[210].

22. Плани міняються

Кур’єр КДБ був у доброму гуморі і, протягуючи листа Інґе, сказав: «Танцюйте». Він привіз звістки від німецьких родичів дівчини, переконаних, що вона з чоловіком живе в Польщі, – на конверті значилася їхня варшавська «адреса». Інґе російських звичаїв не знала, та й настрою жартувати не було. Конверти було розпечатано, але кур’єр жартома сказав, що не мав часу читати, і спитав, що пишуть.

«Я не міг стриматися і різко спитав його, що це має означати. Це ж наші листи, – згадуватиме Сташинський. – Він сказав, що листів не відкривав, вони вже в такому вигляді прийшли з Польщі. Я сказав, що коли справа піде так далі, то буду змушений вжити якихось заходів. Війна скінчилася сімнадцять років тому, і я не можу допустити, щоб мої листи хтось відкривав. Коли справа піде так далі, я цілком припиню листування або поскаржусь». Така бурхлива реакція спантеличила кур’єра. Інґе й Богдан було дуже розгнівані: спочатку прослуховування, тепер перлюстрація. Вони не збиралися цього терпіти й поскаржилися Богдановому начальству.

Повернувшись з відпустки і дізнавшись про цей випадок, Сергій Саркісов намагався заспокоїти Сташинських. Але його пояснення і запевняння звучали плутано. З одного боку, він казав, що КДБ повністю довіряє Сташинському; з іншого, визнав, що листи відкрили у Польщі за наказом комітетчиків. Куратор сказав, що вся іноземна кореспонденція підлягає цензурі, і він сам, мовляв, не виняток, якби листувався з кимось в Європі. Тут він мав слушність. КДБ нікому не довіряв і, як всяка інша розвідка, намагався повністю контролювати своїх агентів. Після цього Сташинські отримували листи у заклеєних конвертах. Але перлюстратори працювало недбало або просто погано знали німецьку. Подружжя не могло не помітити, що іноді листи приходять у неправильних конвертах. Саркісов валив усе на німецьку й польську владу, на них КДБ, мовляв, управи не має[211].

Блощиці у квартирі, прослушка під шпалерами, розпечатані конверти – Богдан з Інґе були раді взяти паузу й відпочити від Москви на селі, подалі від КДБ і чужих вух. Наприкінці серпня вони вирішили поїхати в Богданове рідне село Борщовичі піді Львовом. Богдан хотів познайомити молоду дружину зі своєю родиною: батьком, матір’ю і двома сестрами. Але сказати легше, ніж зробити. Начальство не хотіло, щоб Інґе зустрічалася з Богдановою сім’єю або дізналася його справжнє ім’я. Богдан проігнорував застереження комітету і наполіг на поїздці. Вони провели в Борщовичах майже місяць і повернулися в Москву наприкінці вересня. Богдан сказав родичам і сусідам, що зустрівся з Інґе у Москві, де вона нібито вчилася. Вони закохалися й одружилися. Інґе справила сильне враження на місцевих жінок – елегантно одягнена іноземка, що завоювала серце їхнього симпатичного сусіда, викликала заздрість. «Я пам’ятаю, як Богдан приїжджав додому зі своєю жінкою, – згадувала потім сусідка його батьків. – Німкеня була високою, стрункою, з короткою зачіскою. Як нині бачу: на ній суконка в горошки, широкий пояс із бляшкою. Вона цікавилася всім, але нічого не розуміла, Богдан усе перекладав»[212].

1 ... 48 49 50 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"